Буття
Матерія - це абстрактне поняття; її неможливо сприйняти відчуттями. Це - по-перше. А по-друге, не все матеріальне може сприйматися нашими відчуттями, чи “фотографуватися” ними (нейтрони, Метагалактика); наші відчуття можуть відображувати і явища духовного світу, який без відображення в наших відчуттях не існував би для нас.
Слово “Матерія” (materia) - латинського походження і дослівно означає “речовина”[3][3][3]. В філософії матерією називали все те, з чого складаються всі речі. Матерія - це субстанція (substantia - підставка; те, що лежить в основі; з чого складається) всіх речей, всього уречевленого. Колись такою субстанцією всього існуючого вважали “стихії природі” (землю, воду, повітря, вогонь, апейрон, ефір), найменші і найпростіші корпускули: неподільні атоми (Демокрит, Ньютон) тощо. З кінця 19 століття під впливом наукових відкриттів було відкинуто уявлення про матерію, як найменші частинки речей. Було виявлено окрім речовини ще таке не уречевлене явище, як хвильове поле (магнітне, електричне, гравітаційне тощо). Почалися розмови про те, що матерія - це речовина і поле. Але в такому випадку сама матерія перестає бути найпростішим елементом всього існуючого в об’єктивній дійсності . Внаслідок цього відбулося розділення філософського та наукового розуміння матерії.
В філософії матерія - це філософська категорія для означення субстанції об’єктивної дійсності. В науці ж Матерія - складний, до кінця непізнаний і за змістом невичерпний предмет дослідження. (Про наукові уявлення структури матеріальної дійсності ми вестимемо мову в темі про Натурфілософію.) Найбільш загальними - філософського плану - властивостями матерії на відміну від Духу є її перебування в просторі, часі та русі. За цими властивостями матерію можна визначити як те, що перебуває в русі, часі та просторі.
(Визначення і зміст філософських категорій простору: руху та часу студенти вивчають за підручниками та філософськими словниками.)
7.в. Дух як філософська категорія
ДУХ - одне з найбільш заплутаних явищ та понять. ДУХ - це всі ті реальні явища і предмети, у яких відсутній матеріальний субстрат [substactum - витягнення (извлечение), залишок]. Як сказав Христос, дух - це те, що “тіла і кісток не має” (Євангеліє від Луки, 24:39). Духовні явища існують не в об’єктивному світі: не в просторі і часі, а в світі духовному, точніше в свідомості людини. Безпосереднім носієм духовних явищ є не матерія, а свідомість, точніше – безпосереднім носієм духовних явищ є слово[4][4][4].
В історії філософської думки категорія Духа трактувалася і до цього часу трактується по-різному. Ми звернемо уваги лише на три такі розуміння Духу.
1.Дух - це продукт свідомості. Дух - це уявлення, думки, поняття, концепції та все те, що людина своїм розумом та розумінням вкладає в оточуючий світ і таким чином одухотворяє його або творить свій особливий, духовний, віртуальний світ В такому розумінні краса природи, художні твори, зміст книги тощо є явищами духовного життя, що певним чином матеріалізовані. В цьому плані ми можемо говорити про духовне як реальність уявну (віртуальну, суб’єктивну) на відміну від матерії як реальності дійсної. Чисто духовними явищами є всі ті, смисложиттєві ідеали, реалізація яких робить осмисленим життя людини[5][5][5].
В широкому розумінні зазначеного поняття, Духом називають свідомість взагалі. Така концепція Духа найбільш послідовно і переконливо проводиться марксизмом.
2. Дух - це понад матеріальні сутності, які домінують над матеріальним світом, вносять рух та певну упорядкованість, закономірність в інертну матерію. Для Платона таким духом (духами) був потойбічний світ ідей. Для Геракліта таким єдиним і величним духом був Логос - закон руху і розвитку світу. Для Аристотеля - ентелехія (Форма форм) як мета, до якої рухається і планово розвивається світ. Тейяр де Шарден називав цей дух Альфою і Омегою - відправною та кінцевою точкою розвитку (еволюції) Всесвіту. Гегель називав його Абсолютним духом, який знайшов своє втілення і адекватне відображення в системі його філософії .3. Дух - це надприродні істоти: боги, ангели, чорти, душі . Всі ці істоти являються уособленням явищ духовного життя: ідеї найвищою і купи вищих істот, Творця, Керівника та Судді Всесвіту; людської психіки (душі); незрозумілих “злих” та “добрих” явищ суспільного та природного життя. Переважно, ці істоти випадають з стилю філософського мислення і знаходять собі притулок в релігії. В філософію вони потрапляють при аналізі релігії як форми суспільної свідомості; заносяться богословами, теософами, що намагаються філософським чином захистити свої релігійні вірування або свої фантастичні уявлення. Всі духи такого роду є приналежністю не філософського раціонально розуму та знань, а предметом сліпої віри релігійних чи квазірелігійних людей.