Політична думка періоду Просвітництва. Раціоналістичні концепції політики

Досягнення Монтеск’є є його теорія поділу влади. Аналізуючи британську політичну систему, де практично був розвинутий цей механізм він доводить, що політичною владою завжди зловживають. Тому верховенство права може бути забезпечене лише поділом влади на законодавчу та судову, щоб вони могли взаємно стримувати одна одну.

Ж.Ж.Руссо вважав, що спочатку всі люди жили в природному стані, й громадянського суспільства не існувало. Основою соціальної нерівності стала приватна власність, а це призвело до загибелі початкової рівності й появи громадянської нерівності. Такий перехід стимулював швидкий, але дуже суперечливий прогрес. Мислитель затаврував полярну відмінність між багатими. Котрі не працюють, і бідними, які працюють, щоб жити. Цю протилежність він подає як результат історичного розвитку – переходу від дикості до цивілізації. Руссо вказав на збільшення політичної залежності людини у зв’язку з розвитком майнової нерівності.Головне завдання законодавства Руссо вбачав у тому, щоб забезпечити щастя й добробут усіх громадян, їхню свободу та рівність.

3.В Німеччині найавторитетнішими представниками ліберального напряму, які особливо вплинули на розвиток соціально-політичної думки ХІХ ст., були професор філософії Кенігсберзького університету Іммануіл Кант (1724-1804 рр.), видатний філософ і громадський діяч Йоган Готліб Фіхте (1762-1814 рр.), геніальний мислитель Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1830 рр.). Зокрема Канту належить першість у системному обґрунтуванні лібералізму як нової течії соціально-політичної думки. Лібералізм відобразив ідейні позиції заможної частини третього стану, яка вимагала економічної й політичної свободи для своєї життєдіяльності. На думку Канта, лібералізм – єдина розумна платформа суспільного устрою, яку він обґрунтував у таких працях, як “Ідеї загальної історії”, “До вічного миру”, “Метафізичні початки вчення про право” та ін.

І Кант вперше обґрунтував поняття “права держава”. Щодо форм державного управління, то він був прихильником республіканського ладу, за якого можливий поділ властей:

*законодавча влада належить колективній волі народу;

*виконавча зосереджена в руках правителя за законом;

*судова призначається виконавчою.

Соціально-політична доктрина Фіхте розвивалася в русі, характерному для німецької класичної філософії природно-правової теорії. Тому й не дивно, що між його поглядами та поглядами Канта дуже багато спільного.

В соціальні філософії Ф.Гегеля належне місце посідає проблема держави, влади, суспільного устрою. Перехід до нових форм виробництва він характеризує як перехід від насильництва до свободи, від сили до права, від свавілля до розумних засад.

Гегель ввів у політичну науку розмежування понять “громадянське суспільство (сукупність економічних відносин) і держава”, що є основою громадянського суспільства й розв’язує суперечності між його членами. Водночас суперечності між багатством і бідністю. Він вважав притаманними будь-якому громадянському суспільству, їх практично подолати неможливо й вони не залежать від держави.

4.Політичні питання розвитку суспільства досліджувалися й мислителями Росії _ М.М. Сперанським, М.М.Карамзіним, П.І. Пестелем, М.М.Муравйовим, П.Я.Чаадаєвим, В.Г.Бєлінським, М.Г. Чернишевським, М.О.Добролюбовим, О.І.Герценом, М.О.Бакуні ним, П.П.Лавровим, П.М.Ткачовим та ін.

Так. М.М. Сперанський (1772-1839 рр.) обґрунтував необхідність проведення ряду реформ, пропонував скасувати кріпосне право, залишаючи прийнятною формою врядування для Росії самодержавне й необмежене правління. Ці думки підтримував і М.М. Карамзін (1786-1826 рр.). Центральна ідея його праці “Записки про давню й нову Росію” полягає в тому, що “Росія засновувалася перемогами й одноосібною владою, гинула від різновладдя, врятувалася мудрим самодержавством”.

Особливу роль у розвитку політико-правовик питань у Росії відіграли дворянські революціонери. Найбільший внесок у розвиток програмних документів декабристів зробили П.І. Пестель (1793-1826 рр.) і М.М. Муравйов (1796-1843 рр.).