Політична думка періоду Просвітництва. Раціоналістичні концепції політики

ПЛАН

1.Вступ

2.Дослідження держави раціональним методом в працях Томаса Гоббса.

3.Трактування політичної думки європейськими мислителями епохи Просвітництва.

4.Вирішення політичних проблем російськими мислителями того часу.

5.Висновки.

ВСТУП

Поряд з політичними течіями, які позитивно сприймали зародження ранньокапіталістичних відносин в країнах Європи, широкий антифеодальний соціально-економічний і політичний рух, в ХVІ- ХVІІ ст.. виникають і вчення. Що критикують лей лад, ці явища і процеси і проповідують ідеї утопічного соціалізму. Розвиток соціалістичного ідеалу від Мора і Кампанели до Сен-Сімона, Фур’є і Оуна – це теорія прогнозування майбутнього устрою держави, її форм і принципів.

В процесі створення нового суспільства соціалісти-утопісти прогнозували тенденцію до об’єднання комуністичних общин в масштабах країни, а потім всього людства, і введення єдиної мови і єдиної системи управління.

Наступник значним кроком у розвитку світової політичної думки став Новий час, ранній етап якого пов’язують із встановленням капіталістичних суспільних відносин та епохою Просвітництва (ХVІІ - ХVІІІ ст..), які народили цілу плеяду блискучих мислителів в країнах Європи, Америки і Азії, таких як Гоббс і Локк (Англія), Джеферсон (США), Монтеск’є Вольтер і Руссо (Франція), Кант і Гегель (Німеччина) та ін.

1.Подальний розвиток наукового трактування політики пов’язаний з ім’ям англійського філософа Томаса Гоббса (1588-1679), який у праці “Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та світської” (1651 р.). обґрунтував наявність зв’язку між приватною власністю і створення держави. Держава, що її Гоббс уподібнював до міфічного біблійного чудовиська Левіафана, є наслідком домовленості між людьми, що поклала край природному станові й небезпеці виникнення “війни всіх проти всіх”. Він був одним із перших мислителів, які досліджували державу раціональним методом, вільним від будь-яких теологічних прикрас. Т.Гоббс пов’язав посилення всевладдя держави з пануванням у суспільстві непримиренних індивідуальних інтересів.

2.На відміну від Гоббса, Джон Локк (1632-1704 рр.) у праці “Два трактати про управління державою” зробив спробу політологічного розгляду англійської революції ХVІІ ст. Дав обґрунтування встановлення обмеженої монархії. Його ще називають засновником лібералізму. Він вперше чітко розрізняв такі поняття як “особа”, “суспільство”, “держава”, причому особу поставив вище за суспільство й державу. За Локком, людина від народження має природні, невідчужувані права “на життя, свободу і власність”. Приватна власність – не абсолютна цінність, а засіб побудови вільного суспільства. Володіння власністю впливає на формування індивідуальності.

Важливим у політичній доктрині Локка є трактування ним поняття рівності, яку він виводить із “природного стану речей”, її підґрунтям є чесна конкуренція на основі взаємо визнання. Причому рівність не має нічого спільного з природною одноманітністю чи насильницьким зрівноваженням за здібностями. Йдеться про рівність можливостей і намагань. На думку Локка, держава мусить гарантувати три природжених права людини – на життя, свободу та власність. Праця є визначальною формою людської життєдіяльності.

Великий внесок у розробку політичної думки зробили представники французької школи Шарль Монтеск’є (1689-1753 рр.) і Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.). У праці “Про дух законів”, розглядаючи закони, юридичні й політичні системи різних країн, Монеск’є дійшов висновку, що будь-які закони, навіть ті, котрі здаються випадковими, виникають не за волею Бога й не за бажання людини. Вони мають розумну підставу, їхня причина – в навколишньому середовищі (політичний режим, релігія, ідеологія, клімат, населення тощо) або у зв’язку з іншими законами “Закони в найширшому розумінні є необхідними зв’язками, що випливають із природи речей”. Монтеск’є розглядав державу як структуру, певну реальну цілісність, необхідним виявом і результатом внутрішньої єдності якої її законодавство.