Суспільна свідомість та її структура
Соціокультурне середовище, ідеї, соціальні ідеали, етичні і естетичні установки, правові норми, знання, засоби, способи і форми пізнавальної діяльності. Це дозволяє окремій людині дивитися на світ очима суспільства.
Духовний світ індивіда, його власний унікальний досвід життя і переживань. Людина і при відсутності зовнішніх взаємодій здатна переосмислювати минуле, будувати плани і т.д.
Мозок як макроструктурна природна система, що забезпечує на клітково-тихорєцькому рівні організації матерії, здійсненні загальних функцій свідомості. Установлено, що біохімічний стан мозку впливає на свідомість (у цьому праві вульгарні матеріалісти, помилка їх в ігноруванні специфіки інших факторів, у відстоюванні положення про речовинність свідомості).
Джерелом свідомості виступає, імовірно, і космічне інформаційно-смислове поле, одним з ланок якого є свідомість людини. Підтверджується гіпотезою в квантово-механічній природі мозку.
Вони не стали вирішальними для появи людини, і тільки соціальні умови могли зіграти вирішальну роль. Це: праця і трудовий процес, починаючи з використанням предметів природи як знаряддя праці, і закінчуючи виготовленням їх у спільній праці і спілкуванні. Членороздільна мова, для передачі інформації при праці і спілкуванні, формування мови. Життя в колективі, спільна діяльність у громаді. Біологічна форма людини і знайдений спосіб взаємодії із середовищем – один на одного надаючи взаємний вплив.
Тобто свідомість - історичне утворення, з'являється як розвиток властивої матерії властивості відображення; вища форма відображення дійсності, властивій людині як особливим образом організованої матерії, функція її мозку, зв'язана з біологічними передумовами і соціальними умовами.
Суспільна свідомість. Свідомість неможливо вивести з одного лише процесу відображення об'єктів природного світу: відношення “суб'єкт-об'єкт” не може породити свідомість. Для цього суб'єкт повинен бути включений у більш складну систему соціальної практики, у контекст громадського життя. Кожний з нас, приходячи в цей світ, успадковує духовну культуру, що ми повинні освоїти, щоб знайти власне людську сутність і бути здатними мислити по-людськи. Ми вступаємо в діалог із суспільною свідомістю, і це конфронтуюча нам свідомість є реальність, така ж, як, наприклад, держава або закон. Ми можемо збунтуватися проти цієї духовної сили, але так само, як і у випадку з державою, наш бунт може виявитися не тільки безглуздим, але і трагічним, якщо ми не будемо враховувати ті форми і способи духовного життя, що нам об'єктивно протистоять. Щоб перетворити історично сформовану систему духовного життя, потрібно нею спочатку опанувати.
Суспільна свідомість виникла одночасно й у єдності з виникненням суспільного буття. Природі в цілому байдужне існування людського розуму, а суспільство не могло б без нього не тільки виникнути і розвиватися, але і проіснувати жодного дня і години. У силу того, що суспільство є об'єктивно-суб'єктивна реальність, суспільне буття і суспільна свідомість як би “навантаже-ні” один одним: без енергії свідомості суспільне буття статичне і навіть мертво.
Свідомість реалізується в двох іпостасях: відбивній і активно-творчій здібностях. Сутність свідомості в тому і заключається, що вона може відбивати суспільне буття тільки за умови одночасного активно-творчого перетворення її. Функція випереджального відображення свідомості найбільше чітко реалізується у відношенні суспільного буття, що істотно зв'язано зі спрямованістю в майбутнє. Це неодноразово підтверджувалося в історії тією обставиною, що ідеї, зокрема соціально-політичні, можуть випереджати наявний стан суспільства і навіть перетворювати його. Суспільство є матеріально-ідеальна реальність. Сукупність узагальнених уявлень, ідей, теорій, почуттів, нравів, традицій і т.п., тобто того, що становить зміст суспільної свідомості й утворює духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття, тому що воно дане свідомості окремого індивіда.Але підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і їх різницю, специфічну роз'єднаність. Історичний взаємозв'язок суспільного буття і суспільної свідомості в їх відносній самостійності реалізується таким чином, що якщо на ранніх етапах розвитку суспільства суспільна свідомість формувалася під безпосереднім впливом буття, то надалі цей вплив набував усе більш опосередкований характер - через державу, політичні, правові відносини й ін., а зворотний вплив суспільної свідомості на буття здобуває, навпроти, усе більш безпосередній характер. Сама можливість такого безпосереднього впливу суспільної свідомості на суспільне буття полягає в здатності свідомості правильно відбивати буття.
Отже, свідомість як відображення і як активно-творча діяльність являє собою єдність двох нероздільних сторін того самого процесу: у своєму впливі на буття вона може як оцінювати його, розкриваючи його потаєний зміст, прогнозувати, так і через практичну діяльність людей перетворювати його. А тому суспільна свідомість епохи може не тільки відбивати буття, але активно сприяти його перебудові. У цьому і полягає та історично сформована функція суспільної свідомості, що робить її об'єктивно необхідною і реально існуючим елементом будь-якого суспільного устрою.