Німецька класична філософія. Загальна характеристика.
Наука про право, писав він, є частина філософії. Вона повинна тому розвити ідею, що представляє собою розум самого предмета.
Цікаво, що Кант звертає свій погляд на Схід,. убік гігантської Російської імперії, де народ позбавлений елементарних прав (кріпосне право), і задається питанням: “Не має бути чи нам ще одна революція, що здійснить слов'янське плем'я?” Що це? Пророцтво генія!?
Про кінець усього сущого. Коли Кантові було 70 років (цей вік він вважав своїм творчим розквітом), він написав статтю в “Берлінському щомісячнику” (червень 794 т.), помітивши, що читати її “смутно і смішно”. У той час, можливо, це було “і смішно”, а от нині — це “не смішно”, а смутно і повинно бути попередженням для всього людства. Ця стаття — зразок іронічної і меланхолійної філософської публіцистики, що має в наш час особливу актуальність і глибокий моральний зміст. Ідея кінця всього сущого породжена в міркуваннях не про фізичний, а про моральну сторону справи. У статті говориться про кінцеву мету людського буття, або, скоріше, про долю всього людства. Якщо ця мета виявляється недосяжної, то в очах простих людей “створене буття втрачає зміст, як спектакль без розв'язки і задуму”. По іронічному, але прозорливій думці Канта, кінець усього сущого може бути троякого роду: 1) природним, відповідним моральним цілям божественної мудрості; 2) надприродний — під впливом причин, нашому розумінню недоступних; 3) протиприродний, котрий “ми викличемо самі внаслідок неправильного розуміння кінцевої мети”.На закінчення необхідно підкреслити, що Кант уплинув на розуми всього мислячого людства: багато філософських напрямків, школи і навчання так чи інакше сходять до нього. Його ідеї, піддаючи постійному осмисленню і переробці, продовжують своє плідне життя. Геній цього мислителя, виражений у його утворах, — це такий храм духу, повз якого не проходив і не може пройти жоден з тих, кому дорога широка мудрість. И.В. Ґете уловив у кантовських антиноміях “шахрайську іронію”, з яким Кант те переконує читача в чому-небудь, то призиває взяти під сумнів свої ж положення. Ґете говорив і так: коли прочитаєш сторінку Канта, почуваєш, що ввійшов у світлу кімнату.
5. Філософія Фейєрбаха.
Людвіг Фейєрбах (1804—1872) — німецький філософ, творець одного з варіантів антропологічного матеріалізму. У молодості — учень і жагучий шанувальник ідей Г. Гегеля, згодом— його непримиренний критик, особливо поглядів Гегеля релігію. Будучи матеріалістом, він відстоював принцип сходження від матеріального до ідеального, тобто він розглядав ідеальне як щось похідне, від визначеного рівня організації матеріального. Парадокс, однак, полягає в тім, що Фейєрбах, будучи матеріалістом, не вважав себе матеріалістом.
Фейєрбахові імпонувала ідея “реального людини, що почуває,”. Характерною рисою його матеріалізму був антропологізм, що полягає в розумінні людини як вищого продукту природи, розгляді людини в нерозривній єдності з нею. Природа - основа духу. Вона ж повинна стати основою нової філософії, покликаної розкрити земну сутність людини, якого так наділила почуттями і розумом і психіка якого залежить тілесної організації, володіючи разом з тим якісною специфікою, незвідної до фізіологічних процесів. Однак природна” сторона в людині Фейєрбахом гіпертрофувалася, а соціальна — недооцінювалася.
З усіх людських почуттів Фейєрбах виділяв почуття любові, маючи у виді моральну любов. Не вникаючи в усі тонкості гносеології, він зосередився на проблемі моральної суті релігії, що знайшло своє вираження в його основній праці “Сутність християнства”.
Вихідним пунктом поглядів Фейєрбаха є ідея, виражена в концептуальному афоризмі: “Не Бог створив людину, а людина створила Бога”. Таємницю християнства Фейєрбах вбачав в об'ективному вимірюванні людиною своїх сил, додавши їм потойбічний, відчужений від самої людини зміст. По Фейєрбахові, релігія не просто продукт людського неуцтва, як думали деякі автори. Вона має безліч достоїнств: у релігії не можна не бачити розпорядження до побожного відношення людини до людини, у першу чергу до піднесеного почуття взаємної любові.
Зосередивши на людині, на його почуттях дружби і любові, афористично яскраво характеризуючи любов, зокрема в шлюбних відносинах, Фейєрбах прагнув саме на цих морально-психологічних початках створити теорію творення суспільства, у якому царювали б любов і справедливість. Видимо, цим порозумівається те, що він вступив у ряди соціал-демократичної партії і проповідував ідеали соціальної справедливості, чим і підкупив своїх спочатку закоханих у його ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса.
На закінчення необхідно сказати, що німецька класична філософія — це величезне досягнення в області філософії, досягнення, значимість якого важко переоцінити. Ми розглянули філософські ідеї кожного мислителя, що дозволяє побачити всі основні риси видатної індивідуальності. Разом з тим весь період розвитку класичної філософії з'являється як цілісний процес, що включає в себе взаємодія і протиборство різних концепцій, а також їхній взаємовплив.