Совість Риму – соціо-культурна роль стоїцизму
Визначний історик філософії О.Ф.Лосєв присвятив стоїкам деякі розділи у монографіях : “Эллинистическо-римская эстетика I-II ст.н.э.» ( Изд. МГУ, 1979), «История античной философии» М., 1989 та свою працю «История античной эстетики. Ранний эллинизм» М., 1979. Свої праці присвятили вивченню стоїцизму багато й інших видатних вчених.
У цій роботі цікаво буде простежити трансформацію стоїцизму, який, будучи заснований в Афінах, на римському підгрунті отримав свою специфіку і відіграв у римському суспільстві особливу роль. Чому саме у Римі філософія стоїків стала такою популярною? Як розігрувалась роль такої людини у суспільстві ? Якою була аксеологія (система цінностей) стоїчного життя? На усі ці питання доведеться відповісти, враховуючи особливості психології та виховання римлян, базуючись на їхньому розумінні моральних цінностей та на загальній духовній, політичній, культурній атмосфері римського суспільства І-ІІ ст.н.е.
Розділ 1. Історія виникнення та розвитку стоїчної філософії на грецькому підгрунті.
1.Загальна духовно-світоглядна атмосфера елліністичної доби.
Неможливо зрозуміти, вважав К. Маркс, появу Зенона, Епікура, Секста Емпірика після Арістотеля, не помічаючи історичної необхідності, коли “объективная всеобщность философии превращается в субъективные формы отдельного сознания, в которых проявляется ее жизнь”3.
І дійсно, в умовах необмеженої елліністичної монархії статус “громадянина”, природно, відходив на другий план, - тепер людина повинна була самовизначатись насамперед по відношенню до верховної одноосібної влади. Опозиція “підлеглий - цар” в епоху еллінізму вирішувалась двома різними шляхами: або активна участь у суспільно-політичному житті, або більш або менш повний відхід від неї і концентрація на “особистому”. Саме ця проблема вибору позиції по відношенню до влади стала основною для двох найбільш популярних елліністичних філософських вчень – епікуреїзму та стоїцизму: епікурейці, як відомо, вважали “неправильною” участь у суспільному житті, тоді як стоїки вважали її необхідною. Оскільки в даному випадку нас цікавить стоїцизм, то важливо зрозуміти й інші моменти, необхідні для розкриття тих умов, в яких формувалась Стоя.
В період після смерті Олександра Македонського у 323 р. посилено йшов процес орієнталізації еллінського світу. Розквіт торгівлі, переміщення торгівельних сил призвели до того, що поряд з Єгиптом на перший план виступила Мала Азія. Вихідці з торгівельного середовища тонко відчували дух часу, і їх поява відповідала епосі. Ведення масштабного будівництва, створення портретів мислителів, пристрасть до колекціонування творів мистецтва, до класифікації творів літератури – усе це характерне для епохи еллінізму. Вищезгадані процеси та події не могли не вплинути на формування світогляду стоїків. Багато хто з них, будучи вихідцем з Малої Азії, де з найбільшою силою проявились ці події, відчули їх одними з перших. Розвиток економіки та існуюча політична структура елліністичної монархії стали основою космополітичної та синкретичної філософії.
Самобутній характер стоїчної філософії був визначений багатоманітністю культурних традицій народів. Однак, важко погодитись з думкою про їх еклектизм.
Ранній еллінізм – час зародження та становлення вчення Давньої Стої – знаменувався правлінням Деметрія I Поліоркета (337 – 283 рр. до н.е.), царя з династії Антигонідів, діадоха. В Афінах, куди в 314 р. прибув засновник школи стоїків Зенон, панував безлад, порушувались закони. В умовах нестабільного політичного клімату в галузі ідеології теж панувала смута. Стоїцизм, поряд з епікуреїзмом, мав на меті запропонувати суспільству те, що допомогло б здобути рівновагу та стійкість, а саме: визначення істини та добра.В нових суспільних умовах важливе значення мав пошук смислу життя, тому стоїки звертають свою увагу до розгляду питань космополітизму, аскетичної моралі, раціональної природи людини. Вони прагнуть жити відповідно до “обов’язку”, який вони розуміють як втілення законів космічного розуму. В силу специфіки своїх загальних філософських положень, стоїки розробляють тему ідеального суспільства і стають ініціаторами нових елліністичних утопій.
2.Зенон Кітионський, як засновник стоїцизму.
Основні догмати і тези стоїчної філософії. Клеанф і Хрісіпп.
У час Платона та Арістотеля філософія піднялася на такий високий рівень, що після них, здавалося б, вона була приречена на застій. Проте, протягом усієї елліністичної епохи вона залишалась однією з найплодоносніших гілок античної думки. Не лише збереглися й зазнали подальшого розвитку традиційні теорії, але й з’явилися нові та оригінальні, які зацікавили еліту.