Поняття структури

ВСТУП

Вибір теми для написання реферату зроблений невипадково. Він зумовлений в першу чергу тим, що автор планує в рамках кандидатської дисертації здійснити дослідження структури зовнішньої торгівлі України та можливостей її удосконалення, і для цього неабияк важливо дуже чітко засвоїти філософську категорію структури, а також пов'язані з нею поняття елементу та системи. По-друге, важливе значення має аналіз елементів цієї структури в різних її аспектах, а тому було б доцільно розглянути поняття елементу як контекстно залежного поняття (про це йдеться нижче).

Філософський словник тлумачить структуру (від лат. structura – побудова) як побудову і внутрішню форму організації системи, яка виступає як єдність сталих взаємозв’язків між її елементами, а також законів цих взаємозв'язків. Тобто структура є невід'ємним атрибутом всіх реально існуючих об'єктів і систем, і саме з цієї точки зору ми розглядатимемо цю категорію.

Тематично реферат складається з трьох частин. У першій розглянемо поняття частини та цілого як основу для розгляду категорії "система", її структури і елементів. У другому детально зупинимося на категоріях "елемент" і "структура" і розглянемо порівнюваність структур. У третьому розділі йдеться про принцип системності, який дозволяє втілити теоретичні знання про структуру та елементи систем при аналізі складних систем.

1.ЧАСТИНА І ЦІЛЕ.

В науці і філософії з часом формувалася думка, що властивості цілого не можуть бути зведені до властивостей частин, його складових. Але залишалося незрозумілим, в чому полягає основа цілісності. Відповісти на це запитання на основі метафізичного мислення не вдавалося. Ключ до вирішення цього питання дає діалектика: таємниця цілісності, її незводимість до простої суми частин, полягає у зв'язку, що поєднує предмети у складні комплекси, у взаємовпливі частин. Таким чином, було відкрито, сформульовано принцип цілісності, який відіграє важливу роль у розвитку знань і практики.

З часом вдалося зрозуміти й те, що різним типам зв'язків частин відповідають різні типи цілісності. Так, зв'язкам побудови (кристал, архітектурна споруда), функціонування (дії машини, життя організму), розвитку (рослини, ембріону) відповідають структурний, функціональний та генетичний типи цілісності, які тісно пов'язані між собою. Іншими словами, цілісність виступає як узагальнена характеристика об'єктів, яким властива складна внутрішня побудова (особистість, суспільство тощо), як єдність частин у багатоманітності її взаємозв'язків. Роль принципу цілісності у сучасному науковому і філософському аналізі, а також у інших формах осмислення дійсності є вкрай важливою. Орієнтація на даний принцип дозволяє подолати обмежені способи уяснення, які переважали на попередніх стадіях пізнання: елементаризм (поділення складного на прості складові), механіцизм (розуміння цілого лише як суми частин), редукціонізм (зведення складного, більш високого за рівнем розвитку, до простого).

У певних межах спосіб уяснення складних об'єктів у поняттях "частина – ціле" і сьогодні, в принципі, не втратив свого значення, але був значно доповнений і поглиблений, збагачений і зайняв важливе місце у сучасному системному підході до різноманітних об'єктів.

Збагачення категорії "частина – ціле" поняттям зв'язку відкрило шлях до поступового формування нових категорій: елемент, структура, система. Поняття зв'язку насамперед дало імпульс до уточнення і розвитку уявлень про способи упорядкованості різних об'єктів.

2.ПОНЯТТЯ ЕЛЕМЕНТІВ ТА СТРУКТУРИ СИСТЕМИ

В суспільстві ідея системності формувалася поступово. Філософське її осмислення передувало спеціально-науковим дослідженням. Вагомий вклад у її розвиток внесла німецька ідеалістична філософія. Поняття системи застосовувалося в ній головним чином до пізнання. Кант роз'ясняв, що наука – не агрегат, а система, у якій ціле – чіткий взаємозв'язок відповідних знань – є важливішим за частини. Завдання всеосяжної систематизації людських знань покладалися на філософську думку.

Але у вивченні природи і суспільства до середини XIX ст. переважали ідеї механіцизму та елементаризму. Процес пізнання цілого мислився як просте сумування знань по частинам. Природним і єдино можливим напрямком дослідження вважався рух від частин до цілого. Це стосувалося природознавства, насамперед, до його базового розділу – класичної механіки, але поширювалося і на пізнання суспільства. Питання про можливість іншого спрямування думки просто не виникав.В науці ідеї системності заявили про себе в середині XIX ст. при дослідженні таких складних, динамічних об'єктів, як людське суспільство та біологічний світ. Представниками нового підходу виступили, зокрема, К. Маркс та Ч. Дарвін. Діалектичний принцип системності був використаний також при написанні "Капіталу" Маркса. В ньому суспільство було представлено як "соціальний" організм зі своєю структурою (суспільно-економічна формація). Такий підхід дозволив отримати знання про устрої та фактори, механізми і закони розвитку соціальної цілісності. Ходу досліджень, який затвердився раніше (від частин до цілого), Маркс протиставив інший, вихідною тезою якого було: неможливо зрозуміти частину, не спираючись на деякі знання про ціле.