Філософські аспекти сучасної культури
ФУНКЦІОНУВАННЯ КУЛЬТУРИ.
Реалізація багатств культури припускає їхнє освоєння, тобто перетворення в духовне і практичне надбання особистості і суспільства. Тому найважливішим компонентом культури є діяльність по трансляції, сприйняттю, осмисленню названої вище предметності. Будь-який предмет культури нагадує текст, що необхідно комусь прочитати, що б він став думкою, а не випадковим і безглуздим набором знаків. Взаємообмін знаннями, досвідом, оцінками - необхідна умова буття культури. При свідомості культурної предметності людина «опредмечує», «перетворює в предмет» свої духовні сили і спроможності. А при освоєнні культурного багатства людина «розпредмечує», виявляє духовний зміст культурної предметності і перетворює його у власне надбання. Тому буття культури можливо лише в діалозі тих, хто створив, і тих , хто сприймає явище культури. Смислове значення предмета культури мертве, якщо воно ізольоване від суспільства, а народ відчужений від культури. Діалог культур є формою взаємодії, розуміння й оцінки культурної предметності і знаходиться в центрі культурного процесу.
Поняття діалогу в культурному процесі має широкий зміст. Це діалог творця і споживача культурних цінностей, це і діалог поколінь, і діалог культур, як форми взаємодії і порозуміння народів. Культурні розходження - закономірний наслідок неповторної історії народів світу, джерело різноманіття історичного процесу. В міру розвитку торгівлі, добросусідства, міграції населення взаємодія культур неминуче розширюється. Вона служить джерелом їхнього взаємозбагачення і розвитку. При цьому істотне значення має відповідь на питання, яка форма взаємодії культур, його спрямованість. Найбільш продуктивною і безболісною є взаємодія культур, що існують у рамках спільної для них цивілізації. А взаємодія культур, що належать різним цивілізаціям, не завжди є благом. Наприклад, взаємодія європейських і неєвропейських культур, культур Сходу і Заходу може здійснюватися відповідно до різних сценаріїв: поглинання західною цивілізацією східних, проникнення західної цивілізації в східні, співіснування обох цивілізацій (Японія).Бурхливий розвиток науки і техніки європейських країн, потреба в забезпеченні нормальних умов життя для населення земної кулі поставили з усією гостротою проблему модернізації традиційних цивілізацій. Проте спроби модернізації для багатьох країн закінчилися невдачею. Особливо катастрофічними були наслідки модернізації традиційних ісламських культур. Нав'язування чужорідних принципів, руйнація традиційного побуту життя, урбанізація, несумісність культурних орієнтацій із «меркантильною» економікою Заходу викликали психологічну напруженість у населення.
Це не означає, що діалог культур у принципі не можливий або що модернізація традиційних цивілізацій несе населенню тільки ціннісну дезорієнтацію і тотальну кризу світогляду. Необхідно відмовитися від уявлення, ніби європейська цивілізація покликана бути стандартом для світового культурного процесу, і риси інших культур, що не укладаються в європейську модель, є помилковими або випадковими. Але не повинна абсолютизуватись і специфіка різноманітних культур. Зберігаючи своє культурне ядро, кожна культура постійно піддається зовнішнім впливам, по-різному їх адаптує. Захист прав людини, поширення передових технологій, що забезпечують людей необхідними матеріальними благами, поширення медичного обслуговування, розвиток інститутів освіти і культури, інтенсивний культурний обмін - усе це - свідчення зближення різноманітних цивілізацій.
Будь-яке явище культури осмислюється людьми в контексті сучасного стану суспільства, що може сильно змінити його зміст. Культура зберігає незміною лише свою зовнішню сторону, у той час як її духовне багатство містить можливість безкінечного розвитку. Ця можливість реалізується діяльністю людини, здатною збагачувати й актуалізувати ті неповторні змісти, що вона виявляє в явищах культури.
Культуру відрізняє цілісність усіх її структурних елементів, що забезпечується її системністю, наявністю ієрархії, ранжування, субординації цінностей. Найважливішим інтеграційним механізмом культури є традиція. Саме поняття культури припускає наявність традиції як «пам'яті», утрата якої рівносильна загибелі суспільства. Поняття традиції включає такі прояви культури, як культурне ядро, ендогенність, самобутність, специфіка, культурна спадщина, культурна динаміка. Ядро культури - система принципів, що гарантують її відносну стабільність. Воно формується сторіччями і забезпечує адаптаційні механізми до змін умов буття суспільства. Ендогенність означає, що сутність культури, її системна єдність задані зчепленням внутрішніх принципів. Самобутність - своєрідність, унікальність, обумовлена відносною самостійністю і відособленістю розвитку культури. Специфіка - наявність властивостей, притаманних культурі як особливому явищу громадського життя. Культурна спадщина - сукупність цінностей, створених попередніми поколіннями і включених у соціокультурний процес кожного суспільства. На Всесвітній конференції з питань культури (Мехіко, 1983) традиція визнана в якості одного з рушійних принципів історії.
ФУНКЦІЇ КУЛЬТУРИ.