ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ ДРЕВНЬОЇ ІНДІЇ
В області етики в Упанішадах переважає проповідь пасивноспоглядацьких відносин до світу: вищим щастям проголошується
рятування душі від усяких мирських прихильностей (мокша, мукти). У той же час зустрічаються і заклики до активної участі в житті. В Упанішадах проводиться розходження між матеріальними і духовними цінностями, між благом як спокійним станом душі і низинною погонею за почуттєвими задоволеннями.
Вперше в Упанішадах велику роль починають грати концепції переселення душ (самсара) і воздаяния за минулі дії (карма), у цих концепціях поряд з релігійно-ідеалістичним змістом маються і раціональні моменти: прагнення установити причинно-слідчий зв'язок у ланцюзі людських учинків, залежність діяльності від свідомості і волі, від суспільного становища людини. Поводження людини визначається моральним законом дхарми, що наказує дотримувати установлені для кожної Варни обов'язку і стадії життя (варнашрама).
Соціальні погляди в Упанішадах представлені вкрай скудно. Головне в них - визнання непорушності варнового (кастового) розподілу людей.
Упанішади зіграли величезну роль у всій історії індійської філософії - від стародавності до наших днів. У них були проголошені основні світоглядні ідеї і концепції, що у наступні періоди одержали більш детальну і конкретну розробку. Упанішади стали як би загальним фундаментом усіх наступних філософських навчань: більшість з них вважали себе продовжувачами їхньої спадщини. Навіть навчання, що виступали проти ведичної традиції (матеріалізм чарвака-локаяти, буддизм, джайнізм), або зводили до них свої вихідні принципи, або так чи інакше, чи позитивно негативно, утягували їх у сферу своєї проблематики.
Основним джерелом філософської думки більш пізнього - епічного періоду є велика епічна поема "Махабхарата", що складається з 18 книг, що оповідають про боротьбу за владу між двома родами - Пандавами і Кауравами. Поряд з оповіданням про цю боротьбу в різних книгах "Махабхарати" маються тексти і філософський зміст. Найбільший інтерес з цього погляду представляють "Бхагавад-гита", "Мокшадхарма", "Анугита" і деякі інші (VІІ в. до н.е. - ІІ в. н.е. ).
По своєму змісті і спрямованості більшість філософських ідей "Махабхарати" являють собою продовження і розвиток пануючих в Упанішадах поглядів про Брахман-атмане чи пуруше як духовний абсолют і про його збагнення як засобі порятунку і рятування від оковів карми і самсари. Однак на відміну від Упанішад, де філософія представлена переважно у виді окремих висловлень і положень з неустояної, часом аморфною термінологією, у " Махабхарате" з'являються вже розгорнуті і цільні філософські концепції, що дають більш-менш єдине трактування основних світоглядних проблем, починаючи від онтологических аж до етичних і соціологічних, і містить більш строго фіксований і більш однозначний понятійний апарат.
Головне значення серед цих концепцій в епосі здобуває навчання санкхьї і тісно зв'язаної з нею йоги, що епізодично згадувалися вже в Упанішадах. Правда, ці навчання в різних частинах "Махабхарати" викладаються по-різному, але скрізь їхню основу складає положення про пракрити, чи прадхане (матерія, природа), як джерелі всього наявного буття (у тому числі психіки і свідомості) і незалежному від її і чистому дусі, що не торкається її модифікаціями - пуруше (іменованому також Брахманом, атманом).Санкхья виступає в двох основних варіантах: теїстичному (сешвара, тобто "з богом") чи моноістично-ідеалічному (коли дух проголошується коштує над пракрити і творящим її), і дуалістичному (ниришвара, тобто "без бога"), чи атеїстичному (коли дух існує паралельно з матерією і не робить на неї ніякого впливу). В епосі переважає теїстичний, чи монистически-идеалистический, варіант санкхьи, з найбільшою повнотою і послідовністю викладений у "Бхагавад-гите".
"Бхагавад-гита" (буквально "Божественна пісня") починається з опису того, як перед початком вирішальної битви між Пандавами і Кауравами проводиря війська Пандавов – Арджуну раптом охоплюють сумніву в доцільності і допустимості братовбивчої бойні. Сумніви і коливання Арджуни розсіює бог Крішна. Його повчання і доводи і складають по суті справи основний зміст "Бхагавад-гити".
Теоретичну основу міркувань Крішни складає навчання моністичної, теїстичної санкхьи, що використовується для обґрунтування визначеної системи етико-соціальних поглядів - про необхідність для кожної людини виконувати свої соціальні (варновие) функції й обов'язку, бути байдужним і байдужої до плодів своєї мирської діяльності, усі свої помисли присвячувати богу.
У навчанні Крішни мається протиріччя між прагненням обґрунтувати необхідність соціальної діяльності і вимогою присвятити себе богу (тобто між кармою-йогою, чи йогою дії, джняна-йогою, чи йогою пізнання, і бхакти-йогою, чи йогою відданості богу), однак у цілому концепція "Гіти" досить струнка і детально розроблена. Цей добуток уплинув на всю наступну соціальну думку Індії.