ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ НАУКИ
ПЛАН
1. НАУКА ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ, ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ВИД ДУХОВНОГО ВИРОБНИЦТВА І СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
2. СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ НАУКИ.
3. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ НАУКИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1.Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва і соціальний інститут
Наука — форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.
Наука — це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.
Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки — виявлення об’єктивних законів дійсності, а її головна мета — істинне знання.
Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів. Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки).
За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу — природничі; науки про суспільство — суспільні; технічні науки.
Своєрідною наукою є сучасна математика. За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів).
Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб’єкту (учений, науковий колектив) і об’єкту науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).
Хоча наукова діяльність специфічна, у ній застосовуються прийоми міркувань, використовувані людьми в інших сферах діяльності, у повсякденному житті. Для будь-якого виду людської діяльності характерні прийоми міркувань, що застосовуються й у науці, а саме: індукція і дедукція, аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, ідеалізація, аналогія, опис, пояснення, пророкування, гіпотеза, підтвердження, спростування й ін.
Основними методами одержання емпіричного знання в науці є спостереження й експеримент.
Спостереження - це такий метод одержання емпіричного знання, при якому головне - не вносити при дослідженні самим процесом спостереження які-небудь зміни в досліджувану реальність.
На відміну від спостереження, у рамках експерименту досліджуване явище ставиться в особливі умови. Як писала Ф.Бекон, "природа речей краще виявляє себе в стані штучної скрутності, чим у природній волі".
Важливо підкреслити, що емпіричне дослідження не може початися без визначеної теоретичної установки. Хоча говорять, що факти - повітря вченого, проте збагнення реальності неможливо без теоретичних побудов. И.П.Павлов писав з цього приводу так: "...у всякий момент потрібно відоме загальне представлення про предмет, для того щоб було на що чіпляти факти..."