ДОЛЯ ЛЮДИНИ В XX СТОЛІТТІ
«вождів», «великих керма¬ничів» або «фюрерів», які, прикриваючись «інтереса¬ми народу», нації або кла¬су, здійснювали свої лю¬диноненависницькі екс¬перименти в різних краї¬нах світу. Згадаймо хоча б фашизм у Німеччині та Італії, сталінську диктату¬ру у Радянському Союзі, «культурну революцію» Мао Цзедуна у Китаї, ре¬жим Пол Пота у Кампучії, хунту Піночета в Чилі.В умовах цих тоталітар¬них режимів абсолютній більшості людей відводилася роль «гвинтиків» державної машини, відкидалося право людини на власну індивідуальність, на свободу не тільки дій, але й слів та думок. Найменший протест, спроба якось захис¬тити свої права та інтереси переслідувалися й каралися. Ціла система репресивних органів була спрямована на те, щоб поселити страх у людських душах, викликати між людьми взаємну підозру і недовіру, принизити людську гідність.
Нам відомо зараз, чого варте було людське життя у країні, про яку ще донедавна співали: «Я країни іншої не знаю, де людина вільно так живе». Тут, починаючи з революції, мільйони людей ставали жертвами «білого» і «червоного» терору, гинули безслідно у сталінських гулагах як «вороги народу», вимирали цілими родинами, як це було, наприклад, в Україні під час жорстокого голодо¬мору. За жменю зібраних колосків, за п'ять хвилин запіз¬нення на роботу, за необережно сказане слово, за відмо¬ву доносити на свого ближнього людина часто навіть без суду і слідства могла бути позбавлена волі. Вона розгля¬далася лише як засіб виконання державних планів, інструмент побудови «світлого майбутнього».
Звичайно, в цих умовах людина була абсолютно незахищеною, її життя і життя її близьких повністю залежали від ворожих людині і непідвладних її контролю соціаль¬них інститутів і сил. Це породжувало почуття безнадії, невпевненості, страху, було основою виникнення всі¬ляких міфів і створення в людській уяві різного роду ідолів.
Не була абсолютно вільною людина і в капіталістич¬них країнах Заходу. І тут дуже часто вона виявлялася беззахисною перед дією невблаганних законів ринку, перед економічними кризами і безробіттям, перед жор¬стким контролем з боку держави, перед загрозою мафіоз¬них структур та інших злочинних організацій. У зв'язку з цим людина відчувала себе іграшкою в руках невблаган¬них і ворожих їй сил. Як відзначали західні соціологи, у XX столітті людина перестала бути вільною, перестала належати собі не тільки на виробництві, а й у побуті, де її вчинки, смаки, думки опинилися під диктатом рекла¬ми, масової культури і засобів масової інформації. Відчу¬ження людини від засобів виробництва, від політичної влади доповнилося в XX столітті відчуженням людини від людини.
Ще трагічнішою була і залишається доля людини в країнах, що розвиваються, де мільйони людей, унаслідок економічної відсталості цих країн, позбавлені можливості задовольняти навіть елементарні потреби.
Ось таким багато в чому невтішним і дуже суперечли¬вим нам бачиться сьогодні наше XX століття. І, певна річ, ті зміни і події, що відбувалися в ньому, не могли не вплинути на погляди і думки людей.
Надії і розчарування. XX століття починалося, як відо¬мо, з великих сподівань і надій, а інколи і впевненості у тому, що у ньому настане край усім людським неспра¬ведливостям та стражданням, зникнуть хвороби і голод, панування одних людей над іншими, припиняться кро¬вопролитні війни і людство заживе однією спільною сім'єю, у якій всі люди будуть рівні і кожна людина буде вільною і щасливою.
Сьогодні ми можемо, мабуть, сказати, що певною мі¬рою деякі з цих сподівань здійснилися. В багатьох краї¬нах люди справді почали жити краще, досягай гаранто¬ваного забезпечення своїх демократичних прав і свобод. З політичної карти світу зникли домініони і колонії. Значно розширилося співробітництво між різними на¬родами, і в багатьох випадках відносини між ними стали більш цивілізованими.
Разом з тим наше століття можна назвати й століттям великих розчарувань. Це розчарування, насамперед, в ідеї прогресу, в можливостях людей свідомо творити свою історію, підпорядковуючи її інтересам самої лю¬дини.
В XX столітті мільйони людей у всьому світі свято вірили в можливість реалізації соціалістичних ідей, вті¬лення яких привело б до створення суспільства більш гуманного і справедливого, ніж капіталістичне. У зв'язку з цим великі надії покладалися на будівництво соціалізму в СРСР. Цей невдалий соціальний експеримент підірвав у багатьох людей віру у можливість прогресивних со¬ціальних перетворень взагалі, як це було, наприклад, і під час «великої депресії» 30-х років у США. Зараз вчені ще дискутують відносно того, чи самі ідеї соціалізму вия¬вилися не життєздатними, чи неправильним було їх втілення, але зрозуміло одне: жодна, навіть найкраща мета не може виправдати злочинних засобів. Шляхом насильства, на крові і жорстокості не можна зробити людей щасливими.