Взаємозвязок між історичним розвитком філософії та фізики
З розвитком статфiзики i термодинамiки в 19 столiттi появилась можливiсть поєднати об'єктивну випадковiсть з представленями про розвиток. Однак наукове обгрунтування цього зробити було важко. Цьому заважала вiдмова вiд принципу розвитку в фiзицi. Але це не узгоджується з твердженням Канта. Такий результат одержувався тому, що фiзика виключала можливiсть виникнення якiсно нового стану, хоча i визнавала початковий стан з мiнiмальною ентропiєю, який вiв до кiнцевого стану [4,5].
Ми розглянули приклади перетворень фiлософських гiпотез в конкретно-науковi, набування ними точного кiлькiсного виразу,математичної форми, широкого практичного застосування i технiчного втiлення. Такi приклади говорять не лише про еврiстичну роль i практичне значення фiлософiї для конкретних наук, але й про єднiсть, взаємозвязок фiлософiї з цими науками. Можна припустити, не лише фiлософськi гiпотези перетворюються в конкретно-науковi, але й конкретно-науковi вiдкриття,в свою чергу,можуть породжувати широкi фiлософськi узагальнення i гiпотези. Наприклад, спостерiгаючи сьогоднi такий специфiчний ефект як "червоне змiщення" галактик, вченi роблять космологiчний висновок про розбiжнiсть галактик i розширення Всесвiту. Спостерiгаючи перетворення "елементарних" часток, вони роблять висновок, що всi цi частки складаються з кваркiв i намагаються обгрунтувати, чому цi кварки неможливо спостерiгати в якостi самостiйних iндивiдуальних об'єктiв. Знайшовши подiбнiсть в поведiнцi тварин i людей, мiркують про "гени культури". Розглядаючи прогрес електронної технiки, висувають гiпотезу "штучного iнтелекту", говорять про "машиннi мови". Спостерiгаючи рiст комунiкацiй в сучасному свiтi, припускають, що ця тенденцiя приведе до виникнення деякого "загально-планетарного розуму". Сьогоднi багато хто переконаний в "самоорганiзацiї матерiї" [6].
3. Багатограннiсть фiлософських основ науки.
Наука по своїй сутi вiдзначається динамiчнiстю. Вона вiдповiдає насущним вимогам життя, а iнколи формує його запити, але в кiнцi кiнцiв виникає питання: що лежить в основi динамiзму? Це питання не лише з областi теорiї, але й має цiлком визначений практичний змiст.Вiдповiдаючи на це питання, слiд вказати на те, що науковий розум є, при необхiдностi, обмеженим, в той час, як динамiзм практики завжди випереджає його основопочаткуючими роздумами. Процес становлення нового, як правило, не планується, вiн передбачений у всiх своїх аспектах i результатах. Iнакше нове суспiльство виникнути не могло: все ранiш заплановане-визначене, але нашi плани, як вiдомо, далеко не завжди виконуються. Виходить, що новi знання, в дiйсностi,не мають "старих" основ, хоча цю думку не слiд розумiти в прямому змiстi.
Розвиток знань зазнає впливу традицiй, i навiть тодi, коли старi традицiї руйнуються,в нових знаннях зберiгаються деякi їх елементи, якi не лише не суперечать вiдкриттям, але i допомагають їм зароджуватись. Цi найбiльш стiйкi елементи i вiдносяться до основ науки. Таких елементiв не так уже й багато.
До них можна вiднести, в першу чергу, фiлософськi категорiї i принципи. Яким би не було нове знання, воно завжди виражається через невелику кiлькiсть вихiдних понять та принципiв. Серед таких понять-поняття речi, властивостi, вiдношення, якостi i кiлькостi, процесу,руху, стану, простору, часу, реальностi, можливостi i дiйсностi, випадковостi i необхiдностi i т.д. [3,7]
Ще Кант стверджував, що подiбнi поняття (категорiї) i принципи данi людинi apriori. Але Канта часто критикували саме за апрiоризм. I, дiйсно, якщо категорiя i зв'язуючi її принципи розумiти як незмiннi, раз i назавжди заданi, то це буде хибна точка зору. Однак апрiоризм категорiй (кантовських в тому числi) можна обгрунтувати тим, що вони суть родовi людськi поняття, оскiльки людина - не абстрактний суб'єкт, а цiлком конкретна iстота (навiть коли говорити - не про окремий iндивiдум, а про все суспiльство взагалi) у Всесвiтi, яка видiляється унiкальною специфiкою. Категорiї цi зародились в її практицi, в її взаємодiї з собою, з Всесвiтом, який є незрiвнянно багатшим вiд того, що ми вкладаємо в змiст поняття "людина". Людина виробила цi категорiї i загальнi фiлософськi принципи саме в "коеволюцiйному" процесi взаємодiї самої з собою (в рамках людського суспiльства) iз оточуючим Всесвiтом (який, звичайно, обмежується, в першому наближеннi, мiсцем проживання людини, тобто Землею).
Iснує приваблива фiлософська традицiя, яка пiдкреслює специфiчнiсть людської iстоти, що полягає в її духовностi. Що таке "духовнiсть" i витiкаючий iз неї гуманiзм - про це фiлософи сперечались довгий час. У любому випадку ця риса вiдрiзняє людину вiд неживої матерiї, а також вiд решти живого свiту, в якому вона виникла. Ця традицiя може визнати, як i у Канта,необхiднiсть деяких непорушних правил суспiльно-людської поведiнки (моральний кодекс). Але ця традицiя гарна до тих пiр, поки їй не доводиться мати справу з оточуючим свiтом, який є, по визначенню, бездуховним. Коли ж вона стикається з ним, її моральнi принципи руйнуються в силу того, що на перший план висуваються звичайнi проблеми фiзичного виживання. Звiдси висновок, що гуманiзм "чистої духовностi" повинен "знати своє мiсце" , тобто вiн повинен враховувати, що людина не лише "людина думаюча", а породження Всесвiту,частиною якого вона є. I,звичайно, найбiльш далекоглядним гуманiстичним поглядом є переконання в тому, що людина вiдповiдає не лише за свою долю, а й за долю Всесвiту [4].