Взаємозвязок між історичним розвитком філософії та фізики
I увесь цей час, починаючи з античностi i аж до сьогоднiшнього дня, атомiзм стимулював розвиток багатьох наук- вiд хiмiї i фiзики до логiки i психологiї. Тут доречно буде привести слова американського фiзика Р Рей-мана :"Якщо в результатi якої-небудь свiтової катастрофи всi набутi науковi знання були б знищенi i до майбутнiх поколiнь перейшла б лише одна фраза, то яке б твердження несло б найбiльшу iнформацiю? Я вважаю, що це атомна гiпотеза: всi тiла складаються з атомiв-маленьких тiл, якi знаходяться в безперервному русi, притягуються на невеликiй вiддалi, але вiдштовхуються, якщо одне з них тiснiше притиснути до другого. В однiй цiй фразi... мiститься неймовiрна кiлькiсть iнформацiї про свiт; необхiдно лише прикласти трохи фантазiї i кмiтливостi"[6].
Таким чином атомна гiпотеза являється одним з центрiв, навколо яких кристалiзується духовна i матерiальна дiяльнiсть людини. Звичайно, не лише атомiзм має таке велике значення. Не менш яскравим "паростком", який, щоправда, появився вже на "стеблi" атомної гiпотези, виявилось припущення про "свободу волi", про випадковi рухи атомiв, висунуте ще Епiкуром.Вiдмiнностi атомiзму Демокрiта i атомiзму Епiкура присвятив свою докторську дисертацiю Маркс, i це не випадково. Проблема"свободи волi" має значення для фiзики i тепер -звичайно не в прямому значеннi, а в планi осмислення мiсця,можливостi, випадковостi,невизначеностi в сучаснiй картинi свiту.Квантова фiзика,долаючи по мiрi накопичення нових фактiв, якi появляються в процесi її розвитку, класичнi теоретичнi представлення, рiзко виступила, зокрема, проти принципу однозначного детермiнiзму, який ще з часiв Демокрiта розповсюдився i на соцiальне життя, так як сприймався як неперекладний закон, визнаючи все. В класичний перiод свого розвиткку фiзика, по-сутi, абсолютизувала цей принцип, знайшовши для нього точний математичний вираз. Але новий "некласичний" етап розвитку фiзики був пов'язаний з критикою цього принципу i замiною цого бiльш широким дiалектичним розумiнням причинностi, що спочатку було сприйняте багатьма дослiдниками як спростування всiх закономiрностей, а то як i доказ "свободи волi" мало не на рiвнi електрону. Правда,потiм прийшло розумiння того,що необхiднiсть i випадковiсть, закономiрнiсть та її прояви, можливiсть i дiйснiсть, детермiнiзм i "свобода волi" - все це речi спiввiдноснi ( а не вiдноснi, як це iнколи стверджується в науковiй лiтературi) Потiм (зовсiм недавно) не лише у фiзицi мiкросвiту, але й у звичайнiй фiзицi,макроскопiчнiй,з'явились данi, якi пiдтвердили, що ми живемо в свiтi самоорганiзацiї, з якого не можна вилучити нi необхiднiсть, нi випадковiсть, нi дiйснiсть, нi можливiсть, нi визначенiсть ,нi невизначенiсть, нi порядок, нi хаос[6].
Подiбних"паросткiв" в iсторiї культури можна знайти дуже багато. Тому нам i здається, що в принципi дуже складно вiдокремити фiзику ( чи якусь спецiальну науку ) вiд фiлософiї i навпаки - важко i по практичних i по теоретичних основах. Iснуюче ж протиставлення, хоча воно i зустрiчається сьогоднi досить часто, є насправдi штучним протиставленням i тому благотворним.
2.Перетворення фiлософських проблем в конкретно науковi.Вже на прикладi атомiзму ми можемо спостерiгати як фiлософськi гiпотези, що мають свiтоглядний статус, тобто претендують на пояснення будови Всесвiту, перетворюються з часом в "дерева" бiльш конкретних пропозицiй i дослiджень в рiзних спецiальних областях дiяльностi людини. Так, арбський мислитель Аверроес ( Iбн Рощд ) знову повернувся до цiєї гiпотези i намагався її розвинути. При цьому вiн вводить"мiнiмальнi натуральнi одиницi", якi якiсно вiдрiзняються для рiзних субстанцiй (речовин) i мають для них рiзнi розмiри. Це в певнiй мiрi позначилось на розвитку тих уявлень, якi ми називаємо хiмiчними, а в тi часи вiдносилось до алхiмiї; "мiнiмальна натуральна одиниця є прообразом поняття "хiмiчний елемент". Ньютон,розвиваючи атомну iдею, пiшов ще далi,ввiвши поняття "сили", завдяки якiй iз атомiв будується речовина. Вiн намагався ввести це поняття i в оптику, але ця спроба була ще передчасною, можна сказати метафiзичною, фiлософською, але лишень зараз ми знаємо про корпускулярно-хвильову теорiю свiтла[6].
Ще в грецькiй фiлософiї є цiкавi уявлення про випадковiсть, яку слiд сприймати як суттєвий аспект теоретичних представлень. Епiкур вважає вiдхилення атома випадковою похибкою в його траекторiї. Лукрецiй крiм цього констатує: "Якби вони не вiдхилялись, то падали б вниз через пустоту як дощовi краплi, i не вiдбувалось би їхнє злиття, i не було б джерела для першоматерiї, природа не була б створена".Нове може виникати лише завдяки взаємодiї в його закономiрних i випадкових зв'язках[4].
Середньовiчнi дискусiї навколо випадковостi, в порiвняннi з античним матерiалiзмом, знаходять в томiзмi та неотомiзмi пошуки"антивипадкового фактора", що змiг би пояснити розвиток. Саморух i саморозвиток матерiї повиннi подаватись як єдиний принцип пояснення. Об'єктивнiсть випадковостi в природi завжди виступає як деяка основа. Звiдки виникає розгалуження причинносної природи та вiльної людини? Лише квантова механiка iз своїм вiдображенням дiалектичного зв'язку мiж необхiднiстю i випадковiстюпредставляє випадковiсть в якостi складового елементу фiзичної теоретичної картини, як i в античнiй натурфiлософiї. Без врахування випадковостi розвиток, як виникнення нового, пояснити неможливо,хiба що прийнявши вчення про так званi первиннi норми.
В своїй роботi"Всеобщая естественная история и теория неба"(1755) I.Кант посилаючись на Епiкура, Лукрецiя, Демокрiта, вiдстоював iдею первинної форми небесних тiл, тим самим ставлячи питання про походження складних систем. Вiн дослiджував якiснi змiни зоряних ситем. При цьому вiн вiдмовився вiд випадковостi як незакономiрного, неповторюваного. "...матерiя пiдпорядкована деяким необхiдним законам. Я бачу, як iз її стану повного розкладу i розсiяння цiлком природно розвивається щось прекрасне i струнке цiле".