Проблеми істини та неправди

Інтуїція і логіка виступають не просто як елементи людського мислення, а як взаємопроникаючі його моменти. Тому неправильно було б різко розмежовувати досвідне пізнання як сферу панування інтуїції і теоретичне пізнання як сферу панування логіки. Доцільно говорити лише про переважання інтуїції чи логіки у вказаних сферах.

У найстрогіше логічне доведення органічно вплетена інтуїція. Вона стає тут елементом, що об'єднує в цілісність увесь ланцюг елементів доведення (інтуїтивним є і перехід від однієї ланки ланцюга до іншої). Наявність інтуїції в будь-якому логічному міркуванні виявляється у факті недостатності однієї лише формальної сторони доведення. Кожному викладачеві відомо, що мало просто послідовно викласти хід доведення того чи іншого положення. Для слухачів таке доведення виступає лише як механічна сукупність ланок логічного ланцюга. Необхідні певні зусилля, щоб ці ланки (кожна окремо добре відома слухачам) злилися в їх головах в єдиний, цілісний ланцюг — висновок.Слід зазначити, що й осягнення такої цілісності отримується інтуїтивно. Проблема інтуїції стає тут проблемою розуміння, яка набула нині глобального значення, далеко вийшовши за межі суто навчальних питань. У філософському плані ця проблема нині інтенсивно опрацьовується представниками герменевтики, в нашій же філософській літературі вона тільки-но починає розроблятися. До недавнього часу не тільки дослідженню, але й самій постановці проблеми розуміння заважали настанови на заперечення будь-якого інакомислення, утвердження “класової непримиренності” до будь-яких проявів “непролетарської” ідеології.

Не існує й інтуїції, “вільної” від логіки. Логіка присутня в будь-якому інтуїтивному знанні в наявному вигляді. Адже логічне конструювання теоретичної системи на базі інтуїтивно отриманих вихідних принципів є не чим іншим, як втіленням тієї неявної логіки, яка в “згорнутому” вигляді містилася у вихідних принципах. Більше того, логіка й інтуїція являють собою, по суті, один і той же рух пізнання, але тільки в протилежних напрямах. Висловлюючись мовою математики, їм притаманні “різні знаки”.

Вище вже йшлося про те, що вихідні принципи теорії не можуть бути результатом логічних міркувань і пізнаються лише інтуїтивно. Та це справедливо лише тоді, коли йдеться п|ро логічні засоби даної теорії, які цілком можливо отримати логічними засобами іншої, більш потужної теоретичної системи. Так, класична механіка (зі своїми вихідними принципами) може бути виведена з квантової механіки як граничний випадок останньої. Таким же чином параболічна (евклідова), гіперболічна (Лобачевського) і еліптична (Рімапл) геометрії можуть бути отримані логічними засобами геометрії Рімапа в широкому розумінні.

Реальний рух пізнання, звичайно, йде від теорії меншої загальності до теорії більшої загальності. При цьому нова теорія не виключає попередню, а включає її в себе, по-новому організуючи її зміст. “Кожна епоха в науці, —зауважує Б. Г. Кузнецов, — відрізняється від попередньої не заходом вчорашнього сонця, а появою нового, більш яскравого світла. В новому освітленні старе джерело світла не згасає і не зникає. Воно тепер освітлює лише частину картини світу. Стара теорія стає окремим випадком більш загальної і точної”. Тому цілком природно, що засновки, з яких можуть бути отримані логічним шляхом вихідні принципи теорії, завжди лежать за її межами, у сфері нової, більш загальної теорії.

Вихід за межі неможливий засобами даної теорії, оскільки тут правомірна лише інтуїція. Рухаючись від даної до більш загальної теорії, а від неї до ще загальнішої. і т. д. , людина реалізує переходи за допомогою інтуїції. І лише оглядаючи з позицій більш загальної теорії компоненти, що входять до неї як граничні випадки, можна вивести за допомогою логіки те, що в реальному історичному русі пізнання осягалося інтуїтивно.

Отримані засобами інтуїції знання пізніше можуть бути опредметнені в мові, виражені, згідно з Я. О. Пономарьовим, у знакових моделях звичайної мови, формалізовані засобами метамови і т. п. Вони, таким чином, можуть зовсім перестати бути інтуїтивним знанням. Однак за походженням вони завжди залишаться інтуїтивно здобутими знаннями. Тому логіка може обгрунтувати "вихідні принципи попередніх теорій лише “заднім числом”, при зворотному рухові — від теперішнього до минулого.

Проте, щоб мати можливість такого зворотного руху, необхідно, щоб минуле вже здійснилось, а це можливо лише інтуїтивно. Таким чином, абсолютне протиставлення логіки й інтуїції (як і всяка абсолютизація) неправомірне. Логіка й інтуїція органічно пов'язані, взаємопроникають у реальному процесі пізнання, і всяка спроба розірвати їх унеможливлює саме пізнання.

Осягнення істини, отже, це не знаходження якогось готового результату. Таке осягнення є вибором, вільним творчим вибором. Так, закони електрики (сукупність об'єктивних взаємозв'язків, що утворює сферу електричних явищ) у своєму функціонуванні знаходять найрізномінітніші природні прояви, які, однак, обмежені певним колом можливого в природі. Ні електростанції, ні високовольтні лінії електропередач не народжуються в самій природі. І яким би повним і глибоким не було відображення людиною природної електрики, коли б це відображення лише копіювало природний процес, людина ніколи не тільки не збудувала б жодної електростанції, але й найелементарнішого громовідводу. Але в тому-то й справа, що, осягаючи істину про електрику, людина при цьому не просто “знаходить” її в певному об'єктивному стані речей, не просто “йде услід за порядком природи”, але й вносить у цей порядок щось від себе, стає ніби співавтором природи, а не лише її слухняним учнем.Процес осягнення істини, оскільки він здійснюється в ході пізнавальної діяльності реальної (а не зведеної, як у Гегеля до самосвідомості) людини, є насамперед активним творчим процесом, а не автоматичним, однозначно детермінованим природною необхідністю “доведенням” істини. В процесі пізнання людина не просто “виконує настанови” тієї чи іншої логічної схеми, що відображає вимоги наявної необхідності, а вільно обирає свій шлях.