ПРОБЛЕМА МЕТОДУ ФІЛОСОФІЇ НОВОГО ЧАСУ

В “Роздумах про метод” Декарт говорить, що він не може вчити методу, який повинен слідувати кожний, щоб правильно вести свій розум, а лише показати, яким способом він сам спрямував свій розум.

Правила, яких він дотримувався, які вважає на основі свого досвіду найважливішими, формулює слідуючи чином:

– не приймати ніколи любу річ за істинну, якщо ти її не пізнав як істинну з наглядністю; не робити всякої поспішності і зацікавленості; не включати в свої судження нічого, крім того, що стало як ясне і видиме перед моїм духом, що не було ніякої можливості сумніватися в цьому.

– розділяти кожне із питань, які потрібно вивчити, на стільки частин, скільки необхідно, щоб ці питання були краще розрішені.

– свої ідеї розкладати в належній послідовності, починаючи з предметів найпростіших і що найлегше пізнаються, просуваючись помалі, як би із ступеньки на ступеньку, до знання найбільш складних, дотримуючись порядку навіть серед тих, що в дійсності не слідують одне за одним.

– здійснювати повсюди такі повні розрахунки і такі повні огляди, щоб бути впевненим в тому, що ти нічого не проминув.

Перше із правил Декарта являється концентрованим виразом його методологічного скептецизма. Воно має яскраво виражений гносеологічний характер. Це правило можна рахувати головною передумовою для використання слідуючих правил. Якщо умови першого правила не виконуються то інші правила не можуть гарантувати розуму, що він прийде до істинного пізнання.

Наступне правило являється виразом потреби аналітичності. При цьому воно як і інші два, має в меншій або більшій степені методологічний характер.

Третє правило, відноситься до висновків із роздумів. Умови, які воно містить, являються в ході розвитку нової філософії і науки невідємною і ефективною складовою частиною основних методологічних принципів.

Заключне правило підкреслює необхідність певної систиматизації як пізнанного, так і того, що пізнається.

Правила Декарта, як і всі його “Роздуми про метод”, мали виключне значення для розвитку філософії і науки Нового часу. Умови “очевидності” і “інтуїтивної наявності” вихідних положень наукової теорії являється одним із основних характеристик наукового пізнання в наше століття.

На відміну від Ф. Бекона, який в “Новому Органоні” рахує індукцію основним методом отримання істинних фактів, Декарт таким методом рахує раціональну дедукцію. Формулює він цей метод в прямій протилежності по відношенню до середньовічної схоластичної філософії.

Значення Декарта для розвитку сучасної науки і філософії величезне. Крім того, він затвердив “нові принципи філософії”, він сприяв розвитку ряду спеціальних наукових дисциплін, зокрема математики. Він являється засновником аналітичної геометрії. Його праці присвячені проблемам фізики, в тому числі оптики. Його ідеї, що відносяться до області природничих наук, вплинули на розвиток французського, філософського, і природничо- наукового мислення.

ВИСНОВКИ

Дуже важко зробити висновок в правильності якої-небуть із описаних концепцій пізнання – відкидання організуючого початка, в якості більш складних систем (складовою частиною якого являється і наш трьохмірний світ) однією школою, та повне відкидання значення досвіду іншою не дозволяє зробити цього.

Скоріш за все, як це нераз доказувала історія, істина буде десь посередині, але філософія завжди буде пробувати вияснити “що головне”, що є першоосновою – ідея або матерія, пробуючи запустити колесо історії від якоїсь однієї абсолютної точки – початку часово–просторових координат. Заняття захоплююче і цікаве, але зовсім непідсильне людському розумові на його теперішньому рівні розвитку, бо не можливо знайти початок в ідеального кола.