Філософія Шопенгауера
Мораль за Шопенгауером складається із наступних елементів: покірне прийняття страждань, аскетична позиція по відношенні до власної особи, альтруестична установка по відношенню до інших людей і повне скасування егоїзму. Це означає, що по-справжньому моральна людина досягає свого роду атеїстичної "святості". Вона не вірить у бога, але поводить себе так, якщо б вірила і дотримувалася б його заповітів .
Естетика Шопенгауера викладена в його творі "Світ як воля і уявлення". Відправним пунктом шопенгауеровського вчення про мистецтво стала перша частина книги "Критика здібності мислення" (1789-1790) Канта, але у найголовнішому визначається характером філософської системи франкфуртського затворника.
Естетичне споглядання повинно повністю звільнене ід усякої зацікавленності у будь-яких утилітарно значущих результатах і незалежним від будь-яких егоїстичних почуттів. Ця теза відповідає положенням аналітики "прекрасного" у Канта.
Як вважає Шопенгауер, найвища мета мистецтва полягає в звільнені душі від спричиняємих під егоїстичними пристрастями страждань. Це частково наближається до ідеала так званої "атраксії" стародавніх греків, але не значенні епікурейців, у яких це поняття означало приємно-безтурботний стан душі, рівновага і гармонія цього психологічного і тілесного життя, і не в значенні стоїков, бачивших в атраксії звільнення від страха і мужнє примирення із наближаючимися бідами і нещастями. Скоріши тут намічається "атраксія" в її скептичному варіанті, яка співпадає з установкою на повну байдужість до благ та незгод. Кінцівка "Етики" Спінози, яка проголошує що усе "прекрасне" також важке як і "рідкісне" додає безсумнівно присутній в поглядах Шопенгауера на роль мистецтва людей в житті елітарний момент. Не кожна людина спроможна досягти морального стану в його естетичному звучанні, але тільки художньо просвітлений.
До сказаного естетика Шопенгауера незводиться. Мистецтво, відповідно думкам філософа, покликане приносити його споживачам дещо більше, ніж просте звільненя від страждань через досягнення рівнодушного відношення до життя: воно повинно втішати, тобто виконувати ту роль, яку приписували філософії Бощій і багато інших мислителів часів занепеду античної цивілізацїї, але втішаючи приносячи при цьому певну духовну насолоду.
Предметом мистецтва стають вищі ідеї. Естетичне переживання і споглядання, роблячи своїм змістом по можливості безпосередньо ідеї краси і піднесеного, залучати тим самим людину до проміжного між природою і Світовою Волею світу, який також, як і сама Воля, знаходиться поза часом і простором. Але тільки залучає, оскільки скульптура і живопис поза простором, а поезія та музика поза часом неможливі. Іншої дороги, крім мистецтва для пізнання світу ідей немає, а оскільки для цілей пізнання сутностей служить і філософія, отже і філософію потрібно визнати видом мистецтва .
Заключення
Вчення про волю А. Шопенгауера розкриває погляди філософа на світ і місце в ньому людини з життевої позиції, що головним чинником в людині головною причиною всіх її дій і вчинків є воля.
Головні пункти вчення Шопенгауера - визначення поняття Світової волі,з'ясування того, як вона існує, як і де проявляються наслідки, яким вона є причиною; його анторопологічні, естетичні та етичні погляди.
Значної школи учнів Шопенгауер не створив. Але до числа його найбільших сподвижників можуть бути віднесені Ю. Фрауенштендт і П. Дейсен. Під його вплив підпав і Ю. Базен. Поєднати Гегеля з Шопенгауером, намагався у свєму варіанті всесвітнього песимізму Едуард Гартмен. Відголоски шопенгауеровської концепції виявляються у прагматика У. Деймса, французського "філософа життя" А. Бергсона, неогегел'янця Б. Кроче, нім. екзистенціаліста К. Ясперса, австрійського психоаналітика З. Фрейда. Ше ближче, ніж Фрейд до Шопенгауера підійшов інший психоаналітик - К.Г. Юнг. Але перш за все потрібно пригадати Фридріха Ніцше, котрий у молоді роки вважав Шопенгауера своїм наставником і третій розділ його "несучасних розмірковувань" (1874) так і називається " Шопенгауер-вихователь".У 1911р. у Франкфурті-на-Майні було засновано Шопенгауеровське товариство, а з 1913 видається "Шопенгауерівський щорічник".
В наш час увага Шопенгауера знову посилалась і не тільки в Німеччині. Очікування ядерного і екологічного апокаліпсису і невпевненість, котрі затронули численні верстви інтелигенції, пробуджує знову ті почуття і настрій, які охоплювали великого песиміста на протязі усього життя.