Досократівська філософія

Мораль у Піфагора була обґрунтуванням визначеної «соціальної гармонії», що спирається на абсолютне підпорядкування демосу й аристократії. Тому її найважливішою частиною було безумовне підпорядкування.

Піфагорівство, таким чином, є першим ідеалістичним філософським напрямком в античній Греції. Математична проблематика виливається в них у містику й обожнювання чисел, що вони вважають єдино істинно сущим.

Ємпідокл

Ємпідокл (ок. 484-424 р. до нашої ери) був учнем Піфагора, але в теж час у його поглядах міститься вплив і єліатів і іонічних філософів. Найважливіші філософські думки містять два його добутки «Очищення» і «Про природу».

За своїм характером філософія Ємпідокла близька до стихійного матеріалізму. Однак замість однієї праматерії він висуває чотири вихідних принципи, корені всякого буття. З чотирма стихіями зв'язані імені чотирьох богів: Зевс - вогонь, Гера - повітря, Гадес - земля, Нестіда - вода.

Корені всякого буття, по Ємпідоклу, по перевазі пасивні. Тому він уводить дві рушійні сили, що шляхом змішання основних зазначених стихій сприяють виникненню всього різноманіття навколишнього світу, - ЛЮБОВ і ВОРОЖНЕЧУ. Рушійний принцип тут відділений від що розуміється як пасивна матерії. Рух, викликаний любов'ю і ворожнечею, у розумінні Ємпідокла, не можна ототожнювати з притяганням і відштовхуванням. Любов у його концепції розділяє однорідне і з'єднує різнорідне й у такий спосіб «з багато чого робить одне». Навпроти, ворожнеча розділяє різнорідне і з'єднує однорідне і так «з одного робить багато чого». При цьому по думці Ємпідокла, світ нестворимо і незнищимо. Основні сили стихії не можуть ні виникати, ні знищуватися. З'єднуються і роз'єднуються тільки з'єднання стихій. Любов і ворожнеча є також основними принципами всієї змін, що відбуваються у світі.

Ємпідокл відстоює теза про те, що порожнечі не існує. Усі речі міняються місцями.

Ці погляди проектуються і на розуміння розвитку космосу.

Першовихідну стадію, у якій знаходиться весь космос, Ємпідокл визначає терміном СФАЙРОС. У цій стадії немає ніякої визначеності, усі зливається в нерозрізненій єдності. Це стан космосу являє собою власне деяку найнеможливу суміш і справжня єдність стихій. Це період універсальної влади любові, ворожнеча тут поставлена «поза» світом, витиснута.

Друга стадія розвитку космосу починається з виникнення одиничних, окремих речей. Це виникнення зв'язане з поступовим приходом ворожнечі, що на цій стадії прагне витиснути любов. Основні стихії в цьому періоді ще частково з'єднані й у той же час частково розділені.

Третя стадія в розвитку космосу визначається однозначною гегемонією ворожнечі. Стихії в цей період більш-менш розділені.

Четверта стадія визначається поверненням влади любові. Стихії знову з'єднуються.Таким чином, відповідно до поглядів Ємпідокла, суще утворять чотири пасивні стихії і дві протилежні сили, що теж мають більш-менш матеріальний характер і сприяють безустанному з'єднанню і роз'єднанню дрібних частин основних стихій. Космогонічний процес розвитку складається при цьому з постійно повторюваних чотирьох стадій, у яких поперемінно бере верх те ворожнеча, то любов.

Теорія пізнання Ємпідокла побудована за принципом пізнавання «подібного подібним». Пізнання можливе лише тому, що як суб'єкт пізнання (людина), так і об'єкт (навколишній світ) складаються в принципі їхнього тих самих стихій, з'єднаних лише в різних відносинах. Це робить принципово можливим пізнання і дає достатню адекватність знань. На відміну від єліатів Ємпідокл є прихильником визначальної ролі почуттєвого пізнання. Відповідно до його поглядів мислити і почуттєво сприймати - це те саме.

Анаксагор

Анаксагор (500-428 р. до нашої ери) за свідченням Діогена Лаєртського, був учнем Анаксимена.