Досократівська філософія

Єліати

Ксенофана з Колофона (565-470 р. до нашої ери) можна вважати ідейним попередником елейської школи.

Подібно мілетцям, Ксенофан визнає матеріальність світу, що на відміну від них вважає постійно тим самим, незмінним. Ксенофан прагнув також до натуралістичного пояснення природних явищ.

Богом Ксенофан вважав світ по всій його цілісності. Він розуміє бога як суще, відмінне від людей. Бог у нього, таким чином, стає поняттям, що символізує необмеженість і нескінченність (як у просторовому, так і в тимчасовому відношенні) матеріального світу. При цьому універсальне буття розуміється їм як вічне і неіменне, що повідомляє його філософії риси нерухомості. Поряд з абстрактною єдністю допускаються і прояву різноманіття світу.

Збереглися також фрагменти атеїстичної орієнтації, у яких Ксенофан характеризує міфічних богів як продукти людської фантазії і формулює думку про те, що не боги створили людей, але люди створили богів по своєму образі і подобі.

Хоча основою онтології Ксенофана було «єдине» - зроблене єдине буття, він допускав ще зміну і рух як виникнення і занепад, що Парменід і інші єліати цілком відкидали. Дійсно, Ксенофан визнає зміна і рух тільки як виникнення і загибель світу, розуміючи його як внутрішньо незмінну цілісність. Якщо в цьому випадку взагалі можна допустити розвиток, то воно, відповідно до його концепції, не приносить нічого нового.

Онтологічні погляди Ксенофана тісно зв'язані з його розумінням пізнання. Почуття не можуть дати підстави щирого пізнання, але ведуть лише до думок і видимості. Саме почуття ведуть до переконаності, що світ багатоликий і мінливий. Саме такий скептичний підхід до почуттєвого пізнання став характерним для всієї єлейської школи.

Власне засновником єлейської школи був Парменід з Єлеі (ок. 540-470 р. до нашої ери).

Основним для Парменіда, як і для всієї єлейської школи, є наука про буття, про сущий. Аристотель його погляди коментує так: «Парменід ... затверджує, що поряд із сущим не-суще є нічим, з необхідністю думаючи, що суще є одне і що немає нічого іншого» . У Парменіда мається також заперечення «створення» сущого, твердження його вічності. Суще не тільки вічно у своєму існуванні, воно також і незмінно.З дійсного світу, з області буття Парменід цілком виключає рух. Чому Парменід відкидає рух і розвиток? Відповідь на це питання випливає з його характеристики буття і небуття. По Парменіду, не-суще не існує. Усе, що існує, є суще (буття), що є усюди, у всіх місцях, і тому воно не може рухатися. Хотіти щось перемістити, згідно Парменіду, означало б або помістити його на місце іншого сущого, а це неможливо, тому що одне суще вже там знаходиться, або помістити його на місце, де раніше було не-суще, але, як випливає з раніше сказаного, не-суще не існує, тому і цей варіант відпадає. Звідси суще є наповненим і нерухомої. Буття має матеріальний характер, але з нього виключені зміна, рух і розвиток.

Тут варто замістити, що в гносеології Парменід проводить дуже різке розходження між справжньою істиною (АЛЕТЕЯ), що є продуктом раціонального освоєння дійсності, і думкою (ДОКСА), що спирається на почуттєве пізнання. Почуттєве пізнання, по Парменіду, дає нам лише образ удаваного стану речей, і з його допомогою не можна осягти їхню справжню сутність. Істина осягається лише розумом. Він розглядає почуттєвий світ лише як думка. Отож в області думки Парменід допускає існування не-сущого на основі «почуттєвого сприйняття». Це дає йому можливість потім - у виді думки - визнати існування руху і зміни. Таке усвідомлення розходження почуттєвого і раціонального пізнання приводить до метафізичного розриву цих двох ступіней єдиного процесу пізнання.

Одним з найбільш яскравих учнів Парменіда був Зенон (род. близько 460 р. до нашої ери).

У своїх онтологічних поглядах Зенон однозначно відстоює позиції єдності, цілісності і незмінності сущого. Суще, по Зенонові, має матеріальний характер. Симпліциус свідчить, що, відповідно до Зенона, «хто визнає безліч, необхідно говорить суперечливо. Так ... якщо суще багаточисленне, те воно дорівнює велико до нескінченності і мало так, що взагалі не має ніяких розмірів. При цьому він доводить, що якщо щось не має розмірів і маси, то воно взагалі не може бути. Світів багато і не існує порожнього простору» . Відповідно до поглядів Зенона усі в природі походить від тепла, холоду, сухого і вологого чи їхніх взаємних змін; люди ж відбулися з землі, а душі їх є суміш вищезгаданих початків, у якій жодне з них не користається перевагою.