МАЙБУТНЄ: ПРОБЛЕМИ ПРОГНОЗУВАННЯ
Тофлер яскравою, образною мовою публіциста розповідає про те, як шалено прискорюється темп життя, і людина почуває себе в цьому "божевільному, шаленому світі" дедалі самотнішою. Все частіше вона опиняється у стані шоку. Але це, на його думку, лише початок, оскільки виникає не просто шок, а футурошок від зіткнення з майбутнім. Тофлер вважає, що "майбутнє не можна визначити наперед, воно не зумовлене повністю технологічним прогресом і його не можна проаналізувати".
Зневіра у майбутньому, страх перед прийдешнім, безвихідь, песимізм, байдужість, депресія — характерні риси багатьох концепцій сучасних західних соціологів і футурологів (Ж.Еллюль, Л.Мемфорд, Т.Ро-зак, Дж.Байрем, Е.Мюрез, Р.Хейлбронер та ін.). Відповідно до їхніх уявлень майбутнє людського суспільства нагадує "страшний суд", де апокаліптичні картини майбутніх катастроф перемежовуються з псевдо-релігійними проповідями і пророцтвами генетичної і духовної деградації людини.Майбутнє людства — це не аморфне і невизначене прийдешнє, без будь-яких часових рамок і просторових меж, в якому може відбутися все, на що здатна фантазія. Наукове передбачення і соціальне прогнозування мають дати відповідь не тільки на питання про те, що може реально здійснитися в майбутньому, а також і відповіді на запитання, коли цього слід чекати, які форми майбутнє здобуде і яка ймовірність даного прогнозу.
Ось чому певна періодизація майбутнього не менш важлива для наукового передбачення перспектив людства, ніж для наукового дослідження минулого. Виділяючи стосовно перспектив людства етапи його поступального розвитку, доцільно говорити про безпосереднє, оглядне і віддалене майбутнє. Така періодизація не безпідставна, вона продиктована характером наших знань про майбутнє, що в свою чергу визначається об'єктивними обставинами. Знання про майбутнє в міру віддалення від сьогодення стають все менш конкретними і точними, все більш загальними і приблизними, як і знання про далеке минуле людства. Ця зростаюча невизначеність передбачення майбутнього пов'язана з природою соціального розвитку, з багатоваріантністю і альтернативністю реального історичного процесу, з непередбачуваністю конкретного ходу і результату окремих подій у суспільному житті.
Щодо безпосереднього майбутнього наука вже сьогодні використовує багато конкретних даних, які дають змогу складати обгрунтовані, вірогідні прогнози на 20-30 років наперед. Демографи, наприклад, впевнено прогнозують, що на земній кулі у 2000 році проживатиме 6 млрд., а в 2025 році — 8 млрд. чоловік; на цей же час зроблено розрахунки чисельності населення окремих країн, його вікової структури, народжуваності, смертності, середньої тривалості життя тощо. Вірогідні запаси корисних копалин також визначаються, як правило, на 2-3 десятиріччя наперед.
Щодо найближчого майбутнього, яке охоплює собою більшу частину наступного століття, то наші знання про нього носять, так би мовити, лише правдоподібний характер, базуються на дуже неповній індукції, і до них слід ставитися обережно. Очікується, що швидке зростання світового населення зупиниться у другій половині наступного століття, а його чисельність досягне до 2100 p. орієнтовно 10-12,5 млрд. чоловік. Щодо віддаленого майбутнього, за межами наступного століття, то про нього можна розмірковувати лише на основі різних гіпотетичних суджень, що не суперечать реальним можливостям і водночас піддаються певним ймовірним оцінкам з точки зору історичних строків і конкретних форм втілення в життя. Тому о наше незнання про віддалене майбутнє явно переважає над знанням.
Яке ж майбутнє нас чекає? Дізнатися про це і сьогодні дуже важко, практично неможливо. У нас усі прогнози соціально-економічного розвитку пильно охороняються відомствами, тримаються у таємниці. Хоча, наприклад, у США всі документи такого роду друкуються в газетах і журналах, розголошуються і широко обговорюються громадськістю шляхом референдумів.
Парадоксально, але факт: сьогодні, коли дедалі більше дізнаємося про наше минуле, таємним залишається наше майбутнє. Але ж людина хоче знати правду не тільки про вчорашній, а й про сьогоднішній і завтрашній день. Насправді ж виходить так, що ми все більше дізнаємося про нашу історію, "справи давно минулих днів", а майбутнє під забороною. В результаті основна увага громадськості виявилась немовби повернутою у вчорашній день.
Сьогодні, коли руйнуються старі міфи і легенди, все з більшою тривогою постає питання, що чекає нас там, за горизонтом? І знову повторюється стара історія: люди не одержують відповіді ні від офіційних осіб, ні від засобів масової інформації. Спроби філософів, соціологів, економістів, психологів у сімдесятих роках осмислити наше майбутнє не мали офіційної підтримки. Зазирнути за горизонт десятиріч декому здається зайвою і непотрібною справою. Тому, мабуть, нас і закликали жити в ім'я майбутніх поколінь.
Але ж важливо, чим і як живе й житиме людина сьогодні, завтра. Не можна уявити майбутнє людства поза людиною: майбутнє не приходить із зовні, обминувши прагнення, плани, бажання, інтереси і потреби особистості. Майбутнє людства треба розглядати як результат його діяльності, а не як таке, що прийде само, і людина адаптується до нього.