ФАШИЗМ І УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ (1920-30-ті рр.)

У донцовському “чинному націоналізмі” неважко знайти низку паралелей із фашизмом: культ боротьби, ідеї ієрархізованого суспільства, ініціативної меншости, правлячої касти, Ордену на противагу партійництву, войовничий антимарксизм і антилібералізм. Щоправда, автор “Націоналізму” не викладав своїх ідей у вигляді послідовної доктрини, він апелював радше до емоцій, аніж до розуму.

Однак, те ж саме можна сказати і про фашизм на ранній стадії його розвитку: тільки у 1929 р. Муссоліні вирішив, що фашизм повинен “забезпечити себе доктриною” [21]. Сам Донцов з гордістю підкреслював співзвучність своїх думок висловлюванням Муссоліні та Гітлера і заперечував тим своїм критикам, які твердили, “що ідеї гітлєризму – се зовсім щось инше, аніж те, що проповідують вар’яти з Вістника” [22].

Слушно твердив І.Лисяк-Рудницький: “Донцов усім своїм авторитетом спрямовував український націоналізм у фашистське русло” [23]

Не викликає сумніву визначальний вплив творів Донцова на формування ідеології ОУН. Як і Донцов, творці організованого націоналізму захоплено стежили за успіхами фашизму в Італії. Дмитро Андрієвський (член першого Проводу українських націоналістів) писав у 1928 р.: “Італія приходить що тільки після майже тисячелітнього рабства й роз’єднання до національного життя. Відмолоджена варварською домішкою, віджила за час великого історичного антракту спадкоємиця давнього Риму зачинає нову сторінку свойого буття... В душі нації, – розбурханої, заохоченої до чину ґеніяльним диктатором, – пробуджується нині свідомість скрути, заборчість старого завойовника, змисл великого й непереможне бажання смілих, карколомних починів” [24].

Інший симпатик фашизму, Євген Онацький, визнавав, що “молодий український націоналізм дещо перейняв вже від італійського фашизму, і це перш за все визнання потреби залізної гієрархічної орґанізації та підпорядковання всіх приватних, партійних і клясових інтересів інтересам батьківщини. – “Батьківщина понад все”. Далі визнання переваги сили духа над силою матерії. У свій час італійські фашисти, а тепер й українські націоналісти не піддають своєї справи розрахункам, – вони й без розрахунків знають, що проти них стоїть величезна матеріяльно-переважаюча сила” [25].

Ідеологія ОУН була сформульована в програмних документах 1929 р., а також у численній публіцистиці. В її основу покладено пріоритет інтересів нації, яка визнавалась абсолютною цінністю, “найвищим типом людської спільноти”. Метою боротьби проголошувалося створення Української Самостійної Соборної Держави. Форма державної влади мала відповідати послідовним етапам державного будівництва. На етапі національної революції передбачалося встановлення національної диктатури. Після відновлення державности голова держави повинен був створити законодавчі органи, але не шляхом загальних виборів, а “на засаді представництва всіх організованих суспільних верств” [26]. На уявлення ОУН про державний устрій певний вплив мав “корпоративний” лад фашистської Італії, її державний синдикалізм, але в цілому в “Устрої ОУН” 1929 р. прямих запозичень з фашистської ідеології ще небагато.

Упродовж 30-х років вплив фашизму на організований український націоналізм неухильно зростав. Чи не найбільше він позначився на концепції націократії, розробленій М.Сціборським. У своїй книзі “Націократія” Сціборський розглянув і повністю відкинув демократію, соціалізм, комунізм, натомість із великою похвалою писав про фашизм та його історичні заслуги. Багато положень “Націократії” – імперіалізм, протиставлення “єдино-правильного” націоналістичного світогляду всім іншим, відкидання “загально-людських” етичних приписів, розуміння суті й завдань держави, концепція соціально-економічного ладу, державний синдикалізм, концепція еліти – прямо запозичені з фашизму.Разом з тим, Сціборський критикував фашистів за те, що вони вважали диктатуру не тимчасовим, а постійним принципом організації держави. “Перманентна диктатура зправила [зазвичай] схильна позначати життя надмірним урядовим етатизмом і витворювати культ своєманітної “поліційної держави”, що гальмують розвиток суспільства та індивідуальности. Гадаємо, що цих прикмет не позбавлений і устрій фашизму” [27]. Автор “Націократії” вважав, що українська нація зобов’язана використати ідеї, науку і досвід націоналістично-авторитарних диктатур, зокрема фашистської та націонал-соціалістичної. “Проте, український націоналізм не обмежує свою творчість механічним копіюванням чужих зразків. Будуча Українська держава не буде ні фашистівською, ні націонал-соціялістичною, ні “примо-де-ріберівською” [28].

Альтернативою перманентній фашистській диктатурі Сціборський вважав націократичний державний устрій, який мав замінити національну диктатуру після виконання її завдань. Націократією він називав “режим панування нації у власній державі, що здійснюється владою всіх соціяльно-корисних верств, об’єднаних – відповідно до їх суспільно-продукційної функції – в представницьких орґанах державного управління”. На чолі держави мав стояти обраний Національним Збором “Вожд[ь] Нації, найкращий із найкращих її синів, що силою загального довіря нації та правом своїх внутрішніх властивостей триматиме в своїх руках владу Держави”. Передбачалося створення виборних органів місцевого самоврядування, обрання законодавчої установи – Державної Ради, кандидатів до якої мали визначати контрольовані державою синдикати. Однак політичного плюралізму не передбачалося: “Як у період національної диктатури, так і в умовах постійного державного ладу – партії не існуватимуть” [29].