ФАШИЗМ І УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ (1920-30-ті рр.)

А проблема полягає в наступному: яке місце займає т. зв. український інтегральний націоналізм у типології авторитарних націоналістичних рухів міжвоєнної Европи? Конкретніше: чи вважати його різновидом фашизму, чи типологічно відмінною політичною течією?Найпоширеніший підхід до проблеми полягає в тому, що береться одна з існуючих дефініцій фашизму і прикладається до суттєвих, на думку дослідника, ознак українського інтегрального націоналізму, звідси робиться висновок про їх тотожність чи відмінність. Однак дефініції – річ надто довільна, і дискусії довкола того, що вважати, а що не вважати фашизмом, тривають десятиліттями.

Наприклад, К.Бондаренко із численних визначень фашизму обирає наступне: “Під фашизмом мусимо розуміти... [а чому, власне, “мусимо”? – О.З.] чітко визначену філософсько-політичну ультраконсервативну течію, що характеризується авторитаризмом, тоталітаризмом та культом Держави корпоративного типу” На думку автора, ідеологія ОУН підпадає під це визначення, натомість під нього не підпадає німецький нацизм, тому п. Бондаренкові “стає смішно”, коли він чує про “перемогу над німецьким фашизмом”.

Однак, проблема значно складніша, адже “подібні ляпсуси” трапляються не лише в совєцькій і постсовєцькій літературі. Незважаючи на заперечення окремих дослідників проти надміру широкого тлумачення фашизму, панівним у західній історіографії та політології залишається підхід, згідно з яким нацизм належить розглядати як різновид фашизму. Подібний погляд знаходимо і в такому авторитетному виданні, як “Британська енциклопедія”

Зрештою, й сам Беніто Муссоліні в 1933 р. вітав тріумф Гітлера як перемогу “німецького фашизму” (щоправда, самі нацисти не схильні були визнавати себе послідовниками хоч союзних, та все ж расово нижчих італійців).

Для того, щоб відрізнити фашизм взагалі від його італійського прототипу, в західній літературі нерідко вживається термін “generic fascism” (фашизм як родове поняття). Деякі англомовні автори йдуть ще простішим шляхом: пишуть “Fascism” (з великої букви), коли йдеться про італійський фашизм, і “fascism” (з малої), коли мають на увазі загальне поняття.

Згідно з найширшим трактуванням, фашизм поряд з комунізмом є одним із двох основних різновидів тоталітаризму. На відміну від комунізму, який прагне здійснювати тотальний контроль над суспільством в ім’я інтересів інтернаціонального пролетаріату, фашизм робить те саме в ім’я інтересів нації. Під таке визначення підпадають і власне фашизм, і німецький націонал-соціалізм, і деякі течії українського націоналізму.

У найвужчому розумінні до фашизму відносять лише ті суспільні рухи, які самі називали себе фашистськими, або навіть тільки італійський фашизм.

Проте, більшість дослідників намагається уникати крайнощів як надто широкого, так і надто вузького тлумачення. Зокрема, в останні роки широке визнання здобула концепція С.Пейна, який пропонує “типологічний опис фашизму”, відмежовуючи останній від інших двох “облич” авторитарного націоналізму – радикальної правиці та консервативної правиці. Згідно з його типологією, до фашистів, крім італійської ПНФ, віднесено, зокрема, німецьку NSDAP, іспанську Фаланґу, польські Фаланґу і Табір національного єднання (ОЗН), румунську “Залізну Ґвардію”, хорватських усташів, до радикальної правиці – австрійський Гаймвер, Аксьон Франсез, польських націонал-радикалів, до консервативної правиці – Горті, Ульманіса, Сметону, Пілсудського, Салазара, інших европейських диктаторів та організації, що слугували їхньою опорою

Можна сперечатися щодо правомірности зарахування, наприклад, польського “Озону” до фашистів чи Пілсудського до правих консерваторів, проте, сам підхід видається доволі плідним, у всякому разі він дозволяє уникнути звалювання в одну купу зовні подібних, але різних за змістом авторитарних рухів і режимів.

Таким чином, існують різні визначення фашизму, і немає жодних підстав уважати одне з них “правильнішим” за інші. Можна сперечатися лише про більшу чи меншу доцільність, евристичну вартість та зручність тієї чи іншої дефініції у межах завдань, які ставить перед собою дослідник. Отже, відповідь на питання, чи існував український фашизм, залежить від того, що ми домовимося називати фашизмом.

Схожа ситуація і з поняттям “націоналізм”. У міжвоєнній Західній Україні націоналістами називали себе члени різних політичних організацій, зокрема національно-демократичних (Українське національно-демократичне об’єднання), полонофільських (Волинське українське об’єднання) і навіть радянофільських (Українська партія праці, Західноукраїнська національно-революційна організація).