“МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ” ЗІГМУНДА ФРОЙДА.
Отакі от ми: кажемо самим собі, що як добре було б, щоб існував добрий татко-бог, який би вирішив за нас усі невирішені питання, і як добре, що все так і є, і що наші предки за нас це зрозуміли. . . Отже, релігія – то ілюзія, а розмова про вірність/невірність ілюзії є недоречною.
РОЗДІЛ VII. Коли релігія є ілюзією, то чи не є ілюзіями так само інші культурні передумови, на яких побудовані всі наші соціальні та політичні інститути? Фройд знову виводить особу уявного опонента, який моделює жахливу картину безрелігійного – тож безкультурного – суспільства, в якому почнеться огидний хаос, отже, щоб суспільство жило, потрібна навіть фальшива віра в Бога.
Після викладення цього Фройд дуже довго апелює до своїх попередників, думки яких він не міняв, а лише дещо доповнив, і розмірковує про те, якої шкоди може завдати йому чи комусь іншому дана праця. Себто пояснює, чому, прочитавши цю роботу, народ не вдариться у всезагальний хаос. Виправдовує психоаналіз і посилається на свою ж надмірну віру в силу інтелекту, який, очевидно, і має стримати безрелігійне людство.
Релігія, безперечно, дуже сприяла культурі, зробивши для придушення асоціальних потягів багато. . . але недостатньо. Протягом багатьох століть вона правила суспільством, і результати цієї діяльності зараз наявні перед нами. Результати такі: неймовірно багато людей незадоволені культурою, відчуваючи її ярмом, яке треба скинути, і в своєму незадоволенні або намагаються її змінити, або впадають в екзистенціалізм та нігілізм.
Можливо, люди в епоху абсолютного панування релігійних вчень були щасливіші, але не високоморальніші – їм завше вдавалося певним чином екстеріоризувати релігійні правила і таким чином зірвати їхню дію. Священники – слуги релігії – в тому плані йшли людям назустріч. Дія божественного суду завжди припинялася з божої доброї волі: люди грішили, потім каялися, приносили жертви і знову грішили. Покору релігії людям вдалося нав*язати лише ціною величезних поступок їхній природі та грішним потягам. Вирішили так: лише Бог всеблагий і всесильний, людина ж слабка і грішна. Якщо релігія сама вступала у консенсус з порушниками її ж законів, то чи не переоцінюємо ми її позитивний вплив?
В наш час релігія має менший вплив на людей не тому, що її обіцянки стали менш солодкими, а тому, що вони в очах людей вже менш вірогідні. Звичайно, великою мірою то сталося через зміцнення позицій науки в людській свідомості. Критика підточила силу документальних релігійних доказів, природознавство знайшло в них помилки та омани, порівняльні дослідження виявили фатальну аналогічність наших релігійних уявлень та духовної продукції примітивних народів та епох.
Перед явищем релігії науковий дух зупиняється, вагається і, нарешті, переступає через поріг. Цей процес неможливо спинити: щодалі люди приспільняються до скарбниці знанб, то ширше розповсюджується відхід від релігії, спершу від її найзастаріліших та найшокуючіших форм, а згодом і від фундаментальних передумов.Культурі мало що загрожує від інтелектуалів. Заміна релігійних мотивів іншими, світськими пройшла б у них гладко і спокійно, крім того вони здебільшого і є носіями культури. Інакша справа з величезними масами темного пригніченого народу – основними ворогами культури. Наразі вони ще не знають, що в бога тепер не вірять. Але, навіть якби ця робота не була опублікована, вони обов*язково дізналися б. І вони готові приймати науку так само беззаперечно, як раніше приймали релігію. І чи є гарантія, що, звільнені від обмежень, що раніше трималися лише на вірі в Бога та страсі перед ним, вони не кинуться порушувати закон? Отже, або найсуворіше запобігання духовному розвитку неосвічених мас, або найретельніша ревізія відносин між релігією та культурою.
РОЗДІЛ VIII. В разі виконання останньої рекомендації, звісно, доведеться від чогось відмовитися, але набутку буде більше, до того ж ми уникнемо великої небезпеки. Люди можуть не наважитися на то, боячись якогось надзвичайного дива. Але таке диво вже не сталося, коли люди відмовлялися заради досконалішої релігії від первісної.
Вимога культури не вбивати сусіда, якого ти ненавидиш, була викликана неможливістю в інакшому випадку людського співіснування. Вбивство може викликати кровну помсту і спричинити ланцюгову реакцію, в рамках якої проти сильнішого об*єднувалися б слабші. Суспільство твориться однаковою для всіх небезпекою для життя, бо воно забороняє вбивство всякого, хто переступає через заборону. Так з часом виникають юстиція та система покарань.
Ті, хто стверджують, що заборона виходить від бога, беруться вгадати його наміри і знати, що він також проти людського взаємовинищення. Таким чином, ставилять цю заборону в залежність від віри в бога (якщо не віриш – можеш вбивати). Забравши таке своє твердження назад, люди можуть задовільнитися соціальним обгрунтуванням юстиції і вивести цю заборону з-під загрози. Крім того, багато заборон вочевидь створені людьми для забезпечення своєї користі. Оскільки дуже важко зрозуміти, де заборона продиктована нібито Богом, а де – людьми, ліпше вивести з гри Бога, аніж навпаки. Тоді люди ставилися б до законів прихильніше, розуміючи, що створені вони не тільки для їхнього закріпачення, а скорше для захисту їхніх інтересів. Це був би вагомий крок на шляху до замирення з культурою.