“МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ” ЗІГМУНДА ФРОЙДА.
Під впливом заборон відбувається психічний прогрес: поступово фактор зовнішнього примусу зменшується, і особлива психічна інстанція – “над-Я” – включає його до складу своїх внутрішніх заборон. Особистість, у якій відбулося це перетворення, стають з ворогів культури її носіями. Але в більшості випадків в тій чи іншій мірі індивід підкорюється вимогам культури лише під тиском зовнішнього примусу, тамуючи свої природні потяги та бажання.
Заборони, звернені на окремі класи, спричиняють їхнє незадоволення та заздрість більш влаштованій еліті, що врешті-решт виливається у відкриту або приховану ворожість до культури. Культура, зазначає автор, яка спричиняє таке до себе ставлення, не може проіснувати довго.
Моральний рівень учасників культури, або міра її інтеріоризації – не єдине благо, яке треба враховувати, оцінюючи культуру: до благ також відносяться ідеали та твори мистецтва. Але, досягаючи високих ідеалів, кожна культура водночас отримує підставу зневажати інші, тому ідеали – засіб розмежування та ворожнечі між різними культурами. Захоплення та прихилення перед ідеалами власної культури є часто тим, що тримає ту культуру в цілості: наприклад, бачення ідеалу в панівному класі є стримуючим фактором для гнобленого.
Але найважливіша частина психічного інвентаря культури – це її ілюзії, себто релігійні уявлення.
РОЗДІЛ 3. Отже, людина є ворогом культури. Але у випадку зникнення або скасування культури людина опиняється сам-на-сам з природним станом, який пережити істоті соціальній набагато важче. Єдина людина, яка отримає певну користь від скасування заборон – це тиран, диктатор, але й він не застрахований від порушення іншими заповіді “не вбий”. Врешті-решт, головна задача культури – захист людей від природи.
Щоправда, наївно було б вважати, що стихія переможена: вона чимраз показує свою силу, яка не поступається культурі. Як для цілого людства, так і для окремої людини життя переноситься важко. Страждання людина отримує як від культури, так і від природи. Поза тим, культура ані на мить не припиняє турбуватися про захист людини від природи.
На найдавнішому рівні розвитку людської свідомості сталося олюднення стихії – силам природи надано в уявленні людини людських якостей. Прототип батька – грізного і водночас надійного сховища від проблем – виливається у образ богів. Боги мають три функції: нейтралізація перестраху перед природою, замирення з грізною долею – насамперед у вигляді смерті, та винагородження за страждання, що припадають на долю людини у культурній спільноті. Щоправда, поступово в уяві людей природні явища, безперечно, богами створені, виходять з-під їхньою юрисдикції, і лише інколи вони показують свою силу з допомогою так званих чудес. Доля також виходить з-під їхньої влади, або ж, як люди почали здогадуватися іще в давнину, боги самі мають свою долю. Чим менше значення мають ці сфери, тим більшим стає вага третьої і моральна роль божеств. Отже, тепер задача Бога – компенсувати недоліки культури та шкоду, якої вона завдає, вести облік страждань, які люди заподіюють одне одному, стежити за виконанням законів культури. Самим законам культури привласнюється божественне походження.
Потреба у всьому цьому виникає з метою обмежити вразливість людини з залученням згадок про дитинство – своє та людського роду. Це, з одного боку, охороняє людину від жорстокої долі, з іншого, від травм, яких завдає саме людство. Загальний сенс цього такий: життя у нашому світі служить якійсь вищій меті, яка, щоправда, важко розкривається, але, безперечно, передбачає вдосконалення людської істоти. Все, що відбувається, завжди курує вища свідомість.
Ці релігійні уявлення мали довгу історію розвитку, зафіксовану різними культурами у різних фазах. Взявши ту фазу, що характерна для сформованої європейської християнської культури 20 століття, Зігмунд Фройд ставить питання: чим є ці уявлення у ракурсі психології і яка їхня дійсна цінність?
РОЗДІЛ IV. Друге завдання релігійних уявлень – виправити вади та недоліки культури. Сама культура нав*язує людині релігію з покоління в покоління, тому люди звикли сприймати її як аксіому. Фройд полемізує з уявним опонентом, який стверджує, що положення про створення культурою релігійних уявлень є хибним. Простежується зв*язок між одноманітністю мислення первісної людини та монотипними уявленнями релігійних людей.Безпорадність дитини проявляється і має своє продовження у безпорадності дорослого. Першим об*єктом любові для дитини стає матір, що дає прихисток та їжу. Затим функцію захисника переймає батько, що триває ціле дитинство. Він сам являє собою загрозу, можливо, через свої стосунки з матір*ю. Батька стільки ж бояться, скільки ним захоплюються. Коли людина, що дорослішає, помічає, що її страхи дорослішають разом з нею, і захисник їй необхідний і надалі, вона створює собі богів, наділяючи їх рисами батька, і вручає себе їм – своїм новим захисникам. Отже, формування релігії – реакція на людську слабкість.