Дмитро Донцов і його філософські погляди

І як наслідок — Донцов формулює головні принципи націо¬налізму. Серед них він визначає такі: «Зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії,— означив я як першу під¬ставу націоналізму. Другою такою підставою національної ідеї здорової нації повинно бути те стремління до боротьби, та сві¬домість її кінечності, без якої не можливі ні вчинки героїзму, ні інтенсивне життя, ні віра в нього, ані тріумф жодної нової ідеї, що хоче змінити обличчя світу» .

Причому потрібно мати на увазі, що під волюнтаризмом Донцов завжди розумів антиінтелектуалізм. Це він неоднора¬зово підкреслював у своїх працях, зокрема в «Націоналізмі».

Серед інших рис націоналізму Донцов виділяв романтизм і фанатизм. Він виходив з тези, яку всіляко намагався обґрунтувати: успіх в політиці, так само як і в релігії, на боці того, хто вірить, а не того, хто сумнівається.

Донцов стверджував, що природа та історія не знають рас агресивних і неагресивних. На його думку, є лише раси сильні й слабкі. «Раси сильні визволяються, коли вони підбиті, і роз¬ширюються за рахунок слабких, коли є вільними; раси слаб¬кі — або спромагаються лише на спазматичний бунт (коли вони під ярмом), або роздаровують своїм ворожим меншостям «на¬ціональні», «культурні» та всілякі інші автономії (коли вони е вільними)».

Культ сили, волюнтаризм та ірраціоналізм є тими теоретич¬ними постулатами, з яких виходить Донцов, створюючи свою політичну філософію. В нашій літературі справедливо зазначається, що такий підхід збіднює його політичну філософію, ро¬бить її поверховою.

Концепція націоналізму Донцова включає ідею панівної на¬ції, нації, що покликана панувати над іншими націями, расами і народами. Ця ідея не є випадковою в його світогляді. Вона іманентно присутня в доктрині Донцова, е невід'ємною її скла¬довою. «Нація,— пише Донцов,— яка хоче панувати, повинна мати і панську психіку народу-володаря. «Фанатизм» і «при¬мус», а не «ніжність», сповнюють основну функцію в суспільнім житті, і їх місце не може лишитися не зайнятим. Не займемо ми, займе хтось інший. Природа не зносить порожнечі» . Дон¬цов, фактично, обґрунтовує ідею націократичної диктатури, що відома в літературі як «інтегральний націоналізм».

Ідея національної диктатури у Донцова перегукується з його концепцією національної еліти. Вчений вважає, що однією з причин занепаду козацького панства, рис, що формували психологію панів серед певних верств козацтва, було те, що козацька еліта увібрала в себе демократичні ідеї. Внаслідок цього козацьке панство виховувало в собі не лицарські інстинк¬ти, а інстинкти підвладного демосу. «Лише коли психічні при¬кмети верстви підвладної стають прикметами верстви правля¬чої — в суспільстві наступає катастрофа» .

Таким чином, еліта козацтва, за словами Донцова, розгу¬била всі ті духовні цінності, які мала, будучи правлячою. Ко¬зацька кров змішалася з кров'ю нижчих верств і це було траге¬дією для козацтва. «Втративши в боях Богунів і Кричевських, набравши в свої ряди Герциків, Брюховецьких і Гладких, ко¬зацька старшина летіла нестримно в провалля історичної ка¬тастрофи» .

З точки зору Донцова, доба 1917—1920 рр. була найтрагічнішою в історії українського народу, оскільки в цей період по¬ширювалися демократичні ідеї, що призвели до занепаду укра¬їнського національного духу. Ідеалами інтелігенції на початку XX ст. були, за Донцовим, ідеали апостолів черні, і дух цієї інтелігенції був духом юрби.

Донцов неодноразово висловлював своє презирливе ставлен¬ня до юрби, черні, плебсу, владу яких він розглядав як траге¬дію для суспільства. Вихід з ситуації, що склалася, Донцов вбачав у створенні нової еліти, або, як каже він, нової касти, тобто тих, хто покликаний володарювати. «Лише в прикметах, життєвім стилі володарських верств князівської Русі, литовсько-руського лицарства й козацької старшини, так основно сплюгавлених апостолами черні, може спустошена Україна наша знайти спасенний вихід».Еліта, або провідна каста, покликана перетворити народ «дроворубів і водоносів» у спільноту, сильну організаційно, культурно й духовно. Для цього потрібно повернутися до давно минулих часів, до сивої давнини. Саме у традиціях минулого, у відродженні їх Донцов вбачав шлях до створення касти во¬лодарів, що зможуть організувати панівну націю, націю панів. Причому еліта, провідна каста, повинна стояти поза юрбою, а вірніше над юрбою. Своїм духом еліта принципово відріз¬няється, як висловлювався Донцов, від духу колективного хохла. «Коли я кажу, що правляча верхівка має визначатися своїм окремим положенням в суспільності, окремою психікою й окре¬мими духовними прикметами, то тим самим кажу, що мусить вона в суспільності творити окрему від загалу касту» .

На думку Донцова, кастовий устрій був характерний для давньої України. Теоретичне обґрунтування його, як вважає вчений, зробив Сковорода. Останній писав про те, що кожний на своєму місці і виконує те, чого вартий. Черепасі покла¬дено плазувати, орлові — літати, а не навпаки: «Злодій не на¬вчиться бути шляхетним, раб не вивчиться бути вільним, дурень з природи — бути мудрим, плазун — героєм. Перемішання каст, перемішання місць веде до хаосу. Вивчитися прикмет па¬нівної касти, засвоїти її дух касті смердів не вдасться ніко¬ли» . І далі: «Коли люди з касти жаб, черепах чи свиней протиприродно пнуться на становище або в заняття людей з касти орлів чи оленів, суспільність розкладається».