ФІЛОСОФІЯ

14.Сучасна наука про побудову матерії. В основі сучасних наукових уявлень про будову матерії лежить ідея про складну систему організації. Будь-який об'єкт матеріального світу може бути розглянутий у якості системи, себто особливої цілісності, що характеризується наявністю елементів та зв'язків між ними (макротіло). Можна розглядати матерію як певну організацію молекул. Атоми складаються з певних елементів: ядра, електронів та зв'язків між ними. Ядро атома – теж певна система. Вакуум складається з “віртуальних частинок”. Віртуальний електрон відрізняється від реального. Вакуум є такою організацією матерії, за якої з вакууму народжується віртуальний електрон. Існує матеріальне поле – відсутність елементарних частинок. Система сучасних уявлень про булову матерії: 1)Елементарні частинки, фізичний вакуум; 2)Атоми; 3)Молекули; 4)Макротіла; 5)Планети; 6)Зорі та планетарні системи; 7)Галактики; 8)Системи галактик; 9)Метагалактика. Людське суспільство включається до всезагальної організації живого (біосфера).

15.Поняття руху. Основні форми руху матерії. Всі об'єкти знаходяться в постійній зміні, русі та розвитку. Рух є формою існування матерії, інколи його визнають як зміну взагалі, починаючи від простого перенесення у просторі та закінчуючи мисленням. Рух і матерія нерозривні. Рух абсолютний, а спокій – відносний. Спокій – повторюваність змін, що утворює певну якість. Виділяють два типи руху: 1)Рух, що позначає перехід від старого до нового, виникнення цього нового; 2)Рух як зміна, що не виходить за рамки певної якості. Щодо руху матерії, то перші методологічні принципи виділення основних його форм були створені Ф. Енгельсом. До основи класифікації основних форм руху матерії покладене наступне: 1. Форми руху співвідносні з певним матеріальним рівнем організації матерії, себто кожному рівню має відповідати своя форма руху. 2. Між формами руху існує генетичний зв'язок, себто форми руху виникають на базі нижчих форм. 3. Вищі форми руху якісно специфічні і не можуть бути зведені до нижчих. Є п'ять основних форм руху: 1)Просте пересування тіла у просторі (механічний рух); 2)Фізичний рух (електрони); 3)Хімічний рух (асоціація та дисоціація атомів); 4)Біологічний рух (існування живої матерії); 5)Соціальний рух (процеси існування та розвитку суспільства, суспільного життя). У розгляді взаємозв'язку основних форм руху матерії є два однаково неприйнятні підходи: 1)Редукціонізм (механіцизм) – зведення вищого до нижчого; 2)Заперечення генетичного зв'язку вищих форм руху матерії з нижчими. Константа електромагнітної взаємодії (стала тонкої структури) – безмірна величина, числове значення якої 1/137. Якби вона була іншою, складні утворення не могли б виникнути. Антропний принцип: у Космосі закладені можливості виникнення життя.

16.Простір і час, їхня філософська концепція. Простір – форма буття матерії, що виражає продовженість або певне взаємне розміщення рухомих матеріальних об'єктів, їх структурність. Час – форма буття матерії, що виражає тривалість матеріальних процесів, об'єктивну перехідність їх та послідовність. Основні філософські концепції простору і часу: 1)Субстанціальна: представник – Ньютон, вважав, що простір і час – особливі субстанції, що існують незалежно від рухомих матеріальних об'єктів, тому вони мають абсолютний характер. Час не залежить від тривалості матеріальних процесів; 2)Реляційна. Емануїл Кант висунув положення про те, що коли земля була молода, вона крутилася швидше, і доба була 20 годин. Реляційна концепція (представник – Лейбніц) вважає, що час і простір висловлюють зв'язок між об'єктами та процесами. Виступив з критикою концепції Ньютона, але без успіху. Ці концепції можуть мати і матеріалістичний зміст. У Лейбніца – ідеалістична.17.Взаємозв'язок простору, часу і матерії, що рухається. Вираженням взаємодії простору і часу та руху матерії є теорія відносності А. Ейнштайна. За невеликих швидкостей руху розміри тіла не змінюються. За збільшення швидкості зміни відбувабться. Рух системи відліку, просторові інтервали скорочуються, а часові розтягуються. Космічний простір – замкнений. Парадоксом теорфї відносності є те, що простір має 3 виміри, а час – лише один. Час тече лише вперед і є незворотнім. Реальний простір нескінченний, не має кінця – а час вічний. Просторову організацію живих молекул характеризує асиметрія лівого і правого. Вернадський вважав, що для трьовимірного евклідового простору мікросвіту характерна асиметрія, а для макросвіту праве і ліве тотожнє. Пристосувальна активність організму багато в чому пов'язана з формуванням в процесі еволюції всередині їх багатоманітної моделі часової організації, що називається внутрішнім годинником живого організму. Цей годинник сам заводить процеси, що в ньому відбуваються. Соціальний простір і час вписані у загальнокосмічні простір і час, посідають особливий людський сенс.

18.Становлення діалектики та її сучасне розуміння. Поняття діалектики походить від грецького dialectica techne – техніка бесіди, уміння вести усперечку. Це поняття вживається у філософії у різних значеннях. Від початку воно позначало шлях, рух, роздуми від одних тверджень, що розділяють співрозмовників, до інших, що згладжують теоретичні судження співрозмовників, і їхні погляди зближуються, стаючи правильнішими. Сократ розумів сутність діалектики як мистецтво віднайдення істини шляхом зіткнення та узгодження різних та протилежних поглядів. Сократ був філософом особливим – це полягало в тому, що він вчив діалектиці публічно, на вулиці та площі, не брав платні, не лишив по собі жодного писаного твору з діалектики. Тільки Платон розвинув та узагальнив вчення Сократа – діалектику. Платон вперше показав сутність діалектики як особливої філософії, що старається знайти єдине в багато чому. Вперше намагався створити теорію категорій мислення. Сократ називав свій метод моєвтікою – повивальним мистецтвом. Мистецтво дискусії вивчали ще й у ранньому середньовіччі. Одним з видатних тогочасних діалектиків був П'єр Абеляр. Він лишив по собі твір “Так і ні”, побудований за типом давньогрецьких спорів. При тому Абеляр старався підвести слухачів до зарані невірного висновку, а потім його спростовував. Кант, представник німецької класичної філософії, вперше висунув понття антиномії. У книзі “Критика чистого розуму” (1781), одній з найскладніших філософських книг, це поняття роз'яснене. Антиномія – це протилежні, суперечливі судження. За Кантом, рівнодоводжуване те, що світ є нескінченний у часі та обмежений у просторі, і навпаки. Але Кант лише поставив проблему суперечливості, але не вирішив її. Що зробив за нього Геґель, який вмер від холери, слава Богу, у 1831 році. Геґель створив насамперед струнку логічно побудовану систему категорій та законів діалектики. У Геґеля розглянутий рух категорій:”Ніщо перетворюється на дещо”. Відбувається відновлення духу. Природа виникає як іншобуття духу. Природа, як втілення духу, розвивається. Дух, втілений у природі або людині, приходить у пізнанні самого себе. І виникає абсолютна істина, вона ж – філософія великого Геґеля. Маркс енд Енгельс створили інакшу діалектику. Якщо у Геґеля одна одній суперечать думки, то у Маркса розвиток є нескінченний, усе, що існує, підлягає руйнації. Після смерті Маркса діалектика отримала розвиток трошки інакший – в екзистенціалізмі, “негативна діалектика” Г. Маркузе брала лише заперечення. Теологічна діалектика – діалектика релігійних вчень. Зараз діалектику трактують як вчення про всезагальний зв'язок речей, процесів, світу і про постійну зміну розвитків через зіткнення внутрішніх суперечностей, протилежностей.