ФІЛОСОФІЯ

1.Поняття світобачення. Суспільно-історичний характер, форма і функції світобачення. Світобачення – це більш ніж менш цілісне уявлення про світ, про самих себе та своє місце у тому світі. Світобачення залежить від епохи, історичних подій, різних народів, соціальних груп, організацій. Компоненти світобачення: 1)Узагальнені знання людини про світ. Знання ставлять за мету істину, а вона має бути об'єктивною; 2)Прагнення до ідеалу – моральні цінності людини. Цінності полярні до знань; 3)На цих засадах формується програма поведінки людини. Отже, світобачення – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають загальне бачення, розуміння світу, місця в ньому людини та життєвої позиції, дії, програми поведінки людей. Знання пізнавальне, ціннісне, поведінковий бік у їхньому взаємозв'язку.

2.Історичні типи світобачення: міфологія, релігія, філософія. Історично першою формою суспільної свідомості є міфологія. Міфологія характерна для всіх народів періоду первіснообщинного ладу. Міфи розглядають світобудову, виникнення світу. Космос – це лад+краса, виникає з хаосу природи. Есхатологічні міфи розглядають загибель світу. Міфологія – синкретичне, єдине, неподільне світобачення первісних людей. Міфи піддані літературній обробці. Одна філософська проблема – самогубство. Камю поставив питання: чи варте життя того, щоби його прожити? Міфологія із розвитком суспільства та перетворення його у класове втрачає своє значення як цілісне, єдине неподільне світобачення, і заміняється релігією. Релігія – це віра у надприродні сили будь-якого виду. Вона подвоює світ: земний – перехідний, невічний, і потойбічний – вищий, надзвичайний. Особливість релігійного подвоєння світу полягає в тому, шо світ вищий, надзвичайний творить земний. Створюються особливі канони кожного вірування. Кожна з трьох світових релігій вважає, що вона спрямована на об'єднання народів, створення єдності людського роду. Але релігія ще й роз'єднує. Релігія як світобачення має багато спільних рис з філософією, бо філософія теж виступає як світобачення. Релігія тягне людину до Бога, а філософія заснована на розумі (інтелекті), у ній володарює вільнодумство. Філософія – “любов до мудрості” – виникла у 8-6 столітті до нашої ери, к Греції. Перші давньогрецькі філософи були і фізиками, природознавцями. У філософії створюються трактати, теорії, а не міфи. Мета філософії – пошук єдиного в усьому (філософська проблема).

3.Сутність філософських проблем. Основне питання філософії. Центром філософських пошуків є людина зі своїми прагненнями – “людина і світ”. Людина співвідносна зі світом через свідомість, мислення. Головним, основним питанням філософії є питання про відношення свідомості до буття, духу до природи матерії. Напрями філософії: 1)Монізм – виходить з визнання єдиного початкового світу (дух – свіідосість є його початком). Напрям ідеалізму. Природа – творіння духу: ідеї Платона, Канта, Геґеля. Неопозитивісти: Л. Рассел. 2)Матеріалізм – природа породжує свідомість. Філософи Мілетської школи: Фалес Мілетський, Епікур, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Дідро, Гельвецій, Гольбах. Матеріалісти – атеїсти, гостро критикували релігію. Людвіг Феєрбах почав критику християнства у 19 столітті своєю книгою “Сутність Християнства”. 3)Дуалізм. Два рівноцінних початки світу. Природа і дух. Ідея, свідомість та матерія. Сповідував Рене Декарт. 4)Плюралізм – багато початків світу. Сповідував Лейбніц, його “Вчення про монади”.4.Взаємини філософії і науки. Співвідношення філософії та науки має свою історію. У Давній Греції виникнення філософії відбувалося разом із природознавством. Філософія була знаряддям світопізнання. Аристотель як систематик давньогрецької філософії вважав, що філософія – це особлива галузь знань, і філософія – цариця наук, а решта – її рабині. Ця лінія підтримувался до Геґеля (1831 рік). Геґель казав, що філософія – королева наук. Філософія намагається знайти останні причини існування та світу, тим часом як інші науки розглядають лише частини проблеми. У 19 столітті був розвинений позитивізм, коли вважалося, що справжнє знання про світ дають конкретні науки. Наука сама собою є філософією, а сама філософія непотрібна. Неопозитивізм 70-х років 19 століття продовжував заперечувати філософію. Постпозитивізм робить висновки, що прагнення до узагальнень, пошук останніз причин необхідні, і без них не обійдешся. Л. Вітгенштейн вважав, що мова, її побудова і роль і є вирішенням філософських проблем. У сучасному тлумаченні цієї проблеми філософія виступає як визначене знання і невідривно пов'язана з наукою, але їх не можна утотожнювати. Знання філософії і науки мають свої особливості, що витікають з особливостей філософського і наукового мислення. Філософське знання – знання єдиного в усьому, у відриві від конкретних речей, якими займається наука. Філософія прагне вивчити способи, яими людина засвоює світ, головним є дослідження свідомості та відношення її до буття. Філософія і наука мають спільне в тому, що обидва види знань складаються з певних елементів: понять, висновків, суджень, принципів,гіпотез, що організовані у сувору логічно побудовану кракозябру, і являють собою теоретично сконструйовану картину світу. У цьому аспекті та сенсі філософія може виступати як наука. Але вони відрізняються за предметом вивчення та функціями. Предметом вивчення науки є об'єкт, що виступає як природно-історичний феномен. Предмет вивчення філософії – теоретична модель, що показує відношення людини до світу. За своїми функціями філософія і наука характеризуються прагненням до раціонального пояснення світу, достовірності. В науці це виражається у прагнення до істини, а вона повинна бути об'єктивною.У філософії достовірність доповнюється переконаннями, цінностями, світоглядними принципами. Тому філософія як світогляд ширше, ніж наука, більше за обсягом. Крім того, вона виконує евристичну функцію, вказує напрям наукових пошуків – є теоретичною розвідкою.

5.Критерії буття в історії філософії. Вчення про буття – онтологія. Людська життєдіяльність спирається на прості та зрозумілі передумови, які ми приймаємо без сумнівів та роздумів. Найперша і найуніверсальніша з них – власне переконання людини в тому, що світ є – тут і тепер. Люди таким самим природнім чином розраховують і не те, що за всіх змін у природі, суспільстві і світі цей світ збережеться, як відносно стабільне ціле. Перший аспект філософської проблеми буття – ланцюжок думок про буття, відповіді на певні питання, кожне з яких побуджує постання наступного: чи існує світ? Де існує? (тут і скрізь) скільки існує? (тепер і завжди). Світ є, був і буде, він неперехідний. Конкретні ж речі, стани людини – перехідні. Але матерія нікуди не зникає, переходить в іншу форму. Другий аспект в філософській проблемі буття – природа, людина, думки, ідеї, суспільство існують у рівності. Вони різні за формами існування, утворюючи цілісну єдність нескінченного неперехідного світу. Існування всього, що є, було і буде у світі – передумова його єдності. Щоб світ був єдиним, він має існувати. Третій аспект пов'язаний з тим, що світ в цілому і все, що в ньому існує є дійсність, що має свою внутрішню логіку існування та розвитку. Переносячи свої підходи до речей на буття, язик сам “ламається”, чинить опір. У філософських роздумах про буття ми абстрагуємося від окремих предметів, їх ознак, станів, характеристик. Ми повинні вийти на найвищий з можливих рівнів абстракції. Результат цих пошуків та абстрагувань філософія описує за допомогою категорії буття.