неоплатонізм

У Плотіна матерія існує вічно, як вічно Єдине і його світіння. Матерія не є якийсь самостійний початок поряд з Єдиним. Матерія Плотіна суперечлива: вона і те, що протистоїть Єдиному , і те, що виробляється ім. Матерія є результат угасання світла . Там, де світіння Єдиного вгасає, там, де стуляється пітьма, там і вічно виникає матерія. Матерія - це відсутність належного бути світла . Вона є погаслої , источившимся світлом . Але усе-таки вона не абсолютне ніщо, а щось. Але це таке щось, що майже що ніщо. І це таке ніщо, що містить у собі щось. Адже згідно Плотіну, Єдине скрізь і ніде. І, будучи скрізь, воно, очевидно, повинне бути й у матерії, оскільки вона адже теж є єдине як відмінне від реально існуючого і від Надбуттевого (Єдиного).

Протистоячи світла , як пітьма, матерія протистоїть Єдиному (Благу) як Зло. Для Плотіна джерело зла утримується в матерії. Тому що матерія в Плотіна - не позитивне в змісті своєї самостійності початок, те і зло не є щось рівносильне добру, благу, а недолік належного бути добра. Зло має причину не достатню , а не дістає. При всіх змінах матерія залишається незмінної , рівної самої собі. На відміну від Єдиного, матерія пізнавана, але тільки за допомогою штучного і навіть помилкового силогізму.

Сходження до Єдиного. Екстаз.

У Плотіна Єдине не тільки сходить у багато чого, але і багато чого восходит до нього , прагнучи стати єдиним , перебороти свою роз'єднаність і прилучитися до блага, адже Єдине є ще і благо. Усе, що ні є, навіть, очевидно, матерія, має потребу в благу і прагне до Блага.

Найбільше усвідомлено це прагнення виявляється в людини. Людина низинний нікуди по вертикалі не прагне. Це двомірна людина, і він живе по горизонталі. Але ця ситуація не безнадійна. У кожної людини є душа , частина світової Душі. І в людській душі є нижча, що жадає і вища частина, що підноситься. У повсякденної низинної людини ця частина теж є, але вона загнана загрозливою й агресивною нижчою частиною душі. Однак перемога розуму над вічно прагнучою чуттєвістю можлива. Нижча людина може стати більш високим.

Але є щось більше, ніж друга, інтелектуальна ступінь у стані людської душі, а саме життя в екстазі. Екстаз означає "несамовитість", тобто стан , коли душу як би вилітає з тіла. На цій ступіні душу вже не тільки діє незалежно від тіла, але і перебуває поза тілом. Це стан злиття душі з Єдиним як богом, стан присутності в душі бога, стан розчинення в богу як Єдиному . Таким чином, Єдине доступно людині, але не як що реально почуває і реально мислячій істоті , а як істоті що переживає. А це не що інше, як містика, тобто нерозумове, безпосереднє злиття душі з богом, вищий стан , на думку містиків, що може досягти людина у своєму тлінному житті.Плотін досягав такого стану , принаймні , чотири рази, його учень, Порфирій - один раз. Неоплатоніки вважали , що там, у цьому злитті з богом, і є "щире життя", тоді як життя без бога, життя "тут і тепер", є лише скороминущий слід щирого життя.

Послідовники Плотіна.

Плотін заповідав своєму учневі, Порфирієві (бл. 233 - бл. 304) упорядкувати і видати його твору . Порфирій ввійшов в історію філософії як коментатор Аристотеля і Плотіна. Але він набагато більше , ніж Плотін, цікавився практичною філософією, що розумів як навчання про чесноти, що очищають від різного роду афектів. Порфирій призивав до того , щоб розум був зразком для всього духовного життя.

Ідеї Плотіна і Порфирія були розвиті Проклом (бл. 410 - 485), що вважав , що вищий тип знання можливий тільки завдяки божественному осяянню; любов (ерос), по Проклу , зв'язується з божественною красою, істина відкриває божественну мудрість, а віра з'єднує людину з добротою богів. Історичне значення навчання Прокла, за словами А.Ф. Лосєва, не стільки в інтерпретації міфології, скільки в тонкому логічному аналізі, безпосередньо не зв'язаному ні з якою міфологією і представляющем величезним матеріалом для вивчення історії діалектики. Велике значення мала розроблювальна їм діалектика Космосу. Філософія Прокла вплинула на всю середньовічну філософію.

Учень Порфирія, сирієць Ямвлих (ок. 280 - ок. 330) аналізував і систематизував діалектикові древньої міфології. Він звертав переважну увагу на практично-культову сторону філософії, роз'ясняючи сутність і методи пророцтва, чудотворения, знахарства і внутрішнього екстатичного сходження в надприродний світ .

Висновок

Найбільш значимим моментом у філософії неоплатонізму є навчання про потойбічність, надрозумність і навіть надбитійність першооснови всього сущого і про містичний екстаз як засобі наближення до цієї першооснови. В особі Плотіна антична філософія приходить до тому, з чого початку індійська філософія в "Упанишадах" з їх непізнаваними розумом атманом і брахманом.