неоплатонізм

Плотін узяв діалектикові єдиного і багато чого в Платона і перетворив горизонталь "єдине - багато чого" у вертикаль. Єдине не пізнається через багато чого, тому що єдине вище, а багато чого нижче, а вище не осягається через нижче, нижче не може бути ключем до розуміння вищого. У вищому завжди є те, що нижчому не доступно, на те воно і вище .

Єдине є абсолютна єдність і в тім змісті , що не містить у собі багато чого, воно, природно, не містить у собі і розходження , і протилежності, і протиріччя.

Немає в єдиному і суб’єктно-об’єктного відносини, і саморефлексії, і самопізнання. Єдине себе знає, але воно знає себе без пізнання, тому що пізнання є перехід від незнання до знання, що припускає як вихідний стан стан незнання, тобто недосконалості, неповноти, ущербності, недоліку , - а все це чужо Єдиному , тому що воно зовсім цілісно, самодостатне і єдино.

Єдине ні до чого і не прагнути. Адже всяке прагнення також припускає вихідну ущербність, що повинна бути заповнена досягненням мети . Єдине , нічого не бажаючи і ні до чого не прагнучи, отже, абсолютно щасливо, якщо під щастям розуміти вічний спокій. І справді , у Єдиному немає часу , він вневременно. Це недоторкана часом вічність.

Однак теза Плотіна про непізнаваність Єдиного , про його незбагненність і несказанности, має тріщину, адже Плотіна тільки і робить, що протягом усіх своїх трактатів говорить про Єдиний. Та й сказати, що воно не існує і непізнавано , що воно вище всякого розуму й інтелекту, чи не значить сказати про Єдиний головне, істотне?

Плотін порівнює Єдине із Сонцем як джерелом світла і тепла. Він говорить, що Єдине є Благо і Світло і тим самим знову суперечить сам собі.Говорячи про генезис світу з Єдиного, Плотін відкидає ідею утвору світу богом з нічого. Адже тут знов-таки бог є якийсь діяч, що до чого прагнути, чогось хоче, що якось навіть обмежений своїм утвором, що адже може повстати проти свого творця. Плотін розуміє утвір світу Єдиним як абсолютно невмотивований об'єктивний процес. І називати цей процес прийнятий латинським словом еманація (від emanare - текти, литися). Але в Плотіна поточне, що випливає Єдине не убуває. Воно, діючи світ , нічого не втрачає, воно залишається неизбывно цілісним , і цей процес відбувається поза часом, від вічності.

Єдине , будучи світлом , світить навколо себе, воно сіяє . Єдине не може не робити навколо себе освітленість, що, як і усяке світло , убуває в міру видалення від свого джерела. Світло світить необхідно. І Єдине також робить все інше, чим воно, необхідно. Ідея необхідності Плотіна полягає в тому, що вище породжує нижче , а нижче повинно бути породжене вищим .

Розум.

Першим , що з необхідністю походить від Єдиного, є Розум. . Розум у Плотіна є подібним до Аристотеля. Відображення ідей у Душі є логос. Кожній ідеї відповідає свій сперматический логос, що бестелесен.

Душу є джерелом руху . Існуючи в часі, Душу має вже не категорію руху , як Розум, а сам рух .

Природа.

По Плотіну, природа - це мир явищ, що реальні настільки, наскільки вони відбивають у собі ідеї Розуму. Природа в Плотіна має двох сторін . Своєю кращою стороною вона є не що інше, як нижча частина світової душі, як нижча душа. Саме вона через сперматичні логоси породжує в ній речі, що, у кінцевому рахунку, є відображення ідей Розуму. У феноменальному світі Душу дробиться. Є душу неба , душі зірок, у Сонця, у Місяця, у планет, у Землі є свої дієприкметникові душі. Душу землі народжує душі рослин, тварин, нижчі частини душ людей, через які люди саме і заземлюються, тяжчають, попадають у кабалу до тіла.

Отже, природа з кращої своєї сторони є затіненою частиною світової Душі. З гіршої ж сторони природа - породження матерії.

Матерія.

Плотін розумів матерію як "небуття", тобто як "абсолютне не-існування, але тільки те, що відмінно від реального існування".