Норми з точки зору філософії
Слово “норма” сприймається не менш ніж у подвійному значенні. В одному з них воно говорить нам про деяку “нормальність” чого-небудь в речах або в поведінці людей, а відхилення від прийнятого стандарту сприймається як аномалія, “ненормальність”. Здебільшого питання про “норму” та “нормальність” у такому смислі – суто ціннісне питання, яке має відносний характер щодо окремих індивідів, певних культур, різних епох і стосується оцінки вчинків, стану справ, стереотипів сприйняття навколишнього соціального середовища. Тут ми можемо спостерігати оцінки типу “так прийнято”, “так личить”, “як у людей”. Коли знайомі при зустрічі вітають один одного – це норма, нормально дітям слухатись батьків, а батькам піклуватись про дітей, нормальною вважається та поведінка особи, яка адекватна її віку у межах прийнятих культурних стандартів. Не тільки спільноти, а навіть окремі індивіди мають на всі випадки життя свій набір такого роду норм і користуються ними не завжди усвідомлено й вербалізовано, чи ж то повністю відрефлектовано.
Однак, звернувшись до світу норм, ми більше зосередимось на дещо іншому смислі норми, а саме на нормі як соціальній нормі, що стосується регуляції діяльності індивідів у соціумі. Як було раніше зазначено, суспільні відносини є формами, інакше кажучи, границями діяльності і взаємодії людей. Засобом презентації, представленості людям суспільних відносин на рівні їх поведінки є соціальна норма. Тобто перед людьми у їх повсякденному спілкуванні суспільні відносини постають як сукупність норм. У практиці свого буденного життя кожний індивід сприймає соціальні норми у вигляді правил, стандартів діяльності і поведінки, які приписують людині допустимі межі дії, за порушення котрих передбачаються санкції. Отже, соціальні норми – це приписи, вимоги суспільства до дій окремих суб’єктів в ім’я соціальної солідарності.
В суспільстві існує досить складна і розгалужена система норм, в якій відбивається поділ на сфери суспільного життя, соціальна структура, історична динаміка. Все це ускладнює вивчення нормативної системи. До того ж багатомірність нормативних приписувань унеможливлює вичерпну класифікацію норм. І все ж наведемо деякі усталені підходи до такої класифікації. Так, виділяють норми “жорсткі” і “м’які” в залежності від суворості вимог відносно їх дотримання і характеру санкцій. Жорсткі норми вимагають буквального виконання і за їх порушення передбачається суворе покарання. М’яка (або гнучка) норма передбачає допустимість тієї чи іншої свободи в розумінні її вимоги і кара за її порушення не є такою суворою. У чомусь схожим до цього є поділ норм на “норми-правила” і “норми-очікування”. Перші найбільш важливі для суспільства, бо їх порушення підриває стабільність суспільного життя, призводить до соціальної дезінтеграції. Порушення норм-правил зазвичай спричиняє суворе покарання. З цієї точки зору, норми-очікування є менш значущими і тому вони не існують у вигляді писаних законів. Розділяють також “норми-цілі” і “норми-рамки”. Перші мають орієнтуючий характер, вказують на цінності, прагнення до яких заохочується суспільством або групою. Другі вказують на граничні параметри діяльності, межі людської активності.
У відношенні до норм люди часто користуються уявленнями про “належне” і співвідносять його з “сущим”, реально існуючим. Належне, або деонтичне, включає в себе права і обов’язки, які повинні мати місце, хоч їх може й не бути. Деонтичні уявлення стихійно виробляються певними соціальними групами у відповідності з їх ціннісним горизонтом, ідеалами, зразками справедливого, доброго. Тут можуть траплятися два випадки: а) коли суще і належне співпадають і б) коли вони є протилежними (наприклад, у разі двокультурності, коли людина вибирає у якості належних не ті норми, що відповідають пануючій культурі, а ті, що відповідають її культурній ідентичності). Отже, якщо взяти соціальні норми з точки зору їх деонтичного характеру, деонтичного приписування, то можна виділити норми саме таких двох видів. Зважаючи на ступінь фіксації і формалізації норм, виділяють також явні (чітко сформульовані) і латентні (приховані), тобто такі, що припускаються самі собою, або маються на увазі. З огляду на форму фіксації можна виділяти норми, котрі наведені у зводах, кодексах, статутах, правилах тощо.
У спеціальній літературі запропоновані й такі підходи до класифікації норм, які дають змогу поєднати різні площини їх виміру. До норм одного виду відносять такі, що мають вкрай формалізований характер, контролюються й підтримуються спеціальними органами й засобами. Це будуть юридичні закони, адміністративні та організаційні правила. До норм іншого виду можуть бути віднесені ті, що не є формалізованими (наприклад, загальноприйняті вимоги, правила, звичаї). Проміжне місце у різних класифікаціях можуть займати моральні норми, норми етикету, моди. Хоч вони й добре усвідомлені суспільною свідомістю, але не мають однозначного формулювання і однієї інстанції кодифікації.Наявність норм дає змогу описувати поведінку людини відносно її ставлення до пануючої системи норм. За американським соціологом Робертом Мертоном (1910 р.н.)1 (1Мертон Р.К. Социальная структура и аномия//Социологические исследования. М., 1992, № 2-4.) У наведеній таблиці “+” позначає “прийняття”; “-“ – “відкидання”; “+ -“ – “відкидання пануючих норм і заміна їх новими”.), може бути дана така типологія індивідуального пристосування з огляду на норми, цінності, цілі й засоби їх досягнення:
Форми пристосуванняВизначені