Чи може бути у людському розумі те, чого немає у відчуттях? Що таке істина? Скільки знань потрібно людині?
Звичайно, кожна людина сприймає світ по-своєму й щось вважає істинним, а щось — ні. Проте справжня істинність наших знань визначається не суб'єктивними міркуваннями про ці знання самих людей, а їх відповід¬ністю дійсності. Пересвідчитися у тому, чи відповідають наші знання про дійсність самій дійсності, можна ли¬шень у процесі практичної діяльності. Наприклад, відо¬мо, що дерево м'якіше, ніж залізо. Щоб переконатися в істинності цього, достатньо взяти лезо або ніж і заструга¬ти ним олівець.
Отже, лише практика є головним критерієм (мірилом) вірогідності істини.
Скільки знань потрібно людині?
У всіх живих організмів існує потреба в постійному одержуванні певної інформації. У людини ця потреба досягає найвищого розвитку, перетворюючися на пізна¬вальну потребу, яка є однією з найважливіших духовних потреб. Ця пізнавальна потреба — це, з одного боку, потреба у певних знаннях, а з іншого — потреба у самій пізнавальній діяльності або просто у процесі пізнання.
Потреба у знаннях притаманна будь-якій людині-Інша справа, в яких — необхідних просто для підтри¬мання існування (як приготувати страву, як переходити вулицю, де придбати товари тощо) чи таких, що сто¬суються різних царин і матеріального, і духовного життя. у одних людей обсяг знань дуже незначний, обмежений, а у інших, навпаки,— великий, і самі ці знання є над¬звичайно різноманітними. Таких людей називають «ходя¬чими енциклопедіями».
А скільки знань потребує людина, й чи слід прагнути того, щоб знати все й про все?Звичайно, знати все неможливо. Жодна людина не спроможна сьогодні оволодіти всіма тими знаннями, які здобуті людством у процесі його історичного розвитку, разом з тим є люди, які мають дивовижну пам'ять і знають безліч усіляких речей. Чи повинні ми прагнути хоча б до цього?
В одному із своїх оповідань американський письмен¬ник О'Генрі (1862—1910) розповідає про те, як двоє шукачів золота змушені були зимувати у горах у малень¬кій хижі, де мали всього дві книжки: збірку віршів Омара Хайяма та енциклопедичний довідник. За зиму старателі вивчили напам'ять по книжці. Повернувшися навесні в долину до людей, вони закохалися в одну жінку й, зали¬цяючися до неї, намагалися використати здобуті взимку знання. Вона ж віддала свою руку й серце не тому, хто освідчувався у своєму коханні віршами, а тому, хто на будь-яке запитання міг пригадати відповідь з енциклопе¬дичного довідника.
На підставі цього прикладу за умови, якби він не був письменницькою вигадкою, можна було б зробити вис¬новок про те, що дуже корисно мати якомога більше всіляких знань. Проте у реальному житті людина, яка б вивчила напам'ять енциклопедію, навряд чи стала б від цього щасливою, позаяк більше значення має не кіль¬кість, а якість її знань. Безглуздо перевантажувати свою пам'ять різноманітними дрібницями, які не використо¬вуються на практиці, а придатні лише для демонструван¬ня своєї «освіченості». Ще стародавні греки вважали, що знати все неможливо й навіть дуже багато знати — ще не означає бути розумною людиною й вміти мислити самостійно. Тому кожна людина повинна знати лише Найголовніше, тобто мати ті знання, які вона може вико¬ристати саме у своїй діяльності.
Така точка зору, мабуть, є найбільш слушною й для сьогодення. Не маючи можливості знати все, людина повинна свідомо обмежувати обсяг своїх знань, не здобу¬вати непотрібні, або так звані «мертві» знання. Разом з тим кожна людина обов'язково повинна мати ті знання які допомагають їй бути справжньою людиною, навчають гуманно ставитися до інших людей, дають можливість орієнтуватися в навколишньому світі та в самій собі. Це, насамперед світоглядні знання людини.
Крім того, кожній людині необхідні знання для най¬кращого виконання якоїсь діяльності, у першу чергу професійної.
У наш час особливо важливе значення має також те, як і де здобувати знання. Оскільки ми живемо у дуже динамічному світі, де все, зокрема й знання, змінюється швидко, то людина не може обмежуватися лише тими знаннями, які вона засвоїла у школі. їй постійно, впро¬довж усього свого життя, доводиться поповнювати їх, отже, вона повинна вміти працювати з різними джерела¬ми знань, знати, в яких із них вона може найшвидше знайти потрібну їй інформацію, тощо.
Людський досвід показує, що у процесі пізнання з часом у людини формується не тільки потреба у знаннях, а й потреба у самому пізнанні. Повною мірою ця потре¬ба, особливо у дитинстві, притаманна кожній людині, що виявляється, зокрема, у допитливості. Проте з віком, якщо цю властивість свідомо не розвивати, вона посту¬пово згасає й може зникнути зовсім або набути якогось однобічного вияву, наприклад, перерости у надмірну ці¬кавість до того, що робиться або говориться у квартирі сусіда.