Чи може бути у людському розумі те, чого немає у відчуттях? Що таке істина? Скільки знань потрібно людині?

Що таке істина?

Питання про те, що таке істина, цікавило людей з давніх-давен. І при його розв'язанні часто-густо відбува¬лася не тільки боротьба думок, а й фізична розправа над супротивником. Нерідко в людській історії було таке, що кожний вважав, ніби істину знає лише він. А відстоюючи або прагнучи нав'язати її іншим, люди використовували не лишень аргументи та докази, а й зброю або силу влади. Від цього могли тимчасово щось виграти окремі люди або навіть народи, але людство загалом лише втрачало. Втрачало істинне знання, досвід, здобутий ці¬лими цивілізаціями.

М. Ге. Христос і Пілат (Що є істина?)Пригадайте, наприклад, релігійні війни середньовіччя. Або те, скільки людей постраждало вже у XX сторіччі з вини політиканів, псевдовчених тощо, які обстоювали нехай і хибну, але офіційно визнану істину й перемагала лише тому, що перебували при владі.

Шлях до істини дуже складний, і ніхто з людей не може володіти нею у повному обсязі. Тому кожний повинен шанувати право інших людей на істину, тобто на власну думку, на своє розуміння. А доводити свою слушність у цій царині можна лише силою фактів і доказів.

Згідно з визначенням учених-філософів, істиною називається знання, яке відповідає дійсності. Це той зміст наших знань, який не залежить від нас, а лише визна¬чається об'єктивною реальністю.

Звичайно, що, відображаючи світ, ми не можемо вод¬ночас охопити всі його боки або властивості. Тому відповідність наших знань про дійсність самій дійсності не може бути абсолютно повною. Проте у процесі пізнання людина дедалі повніше пізнає світ і саму себе, постійно примножуючи, поглиблюючи й розширюючи свої знання.

! Повна відповідність наших знань про світ самому світові нази¬вається абсолютною істиною. Чима¬ло філософів у різні часи ставили собі за мету досягнення абсолютної істини. Проте чи можливе це?

Якщо вважати світ граничним і незмінним, то можна зробити вис¬новок, що, пізнаючи послідовно одну частину світу за іншою, ми зможемо врешті-решт пізнати весь світ. Саме на такій позиції стоять метафізики.

Проте, по-перше, у зв'язку з не¬обмеженістю й

безконечністю світу ми ніколи не можемо досягти якоїсь межі нашого пізнання. По-друге, світ змінюється, й те, що було істинним учора, вже не є таким сьогодні. Тому ми повинні постійно розвивати й поновлювати наші знання.

Н. Пуссен. Час, що рятує Істину від посягань заздрості і розбрату

Нарешті, на кожному щаблі роз¬витку знання людей досягають лише певного рівня, який обмежений певними можливос¬тями пізнання світу. Наприклад, спочатку люди могли пізнавати лише ті предмети та явища, з якими вони безпосередньо стикалися у своїй діяльності. Пізніше вони почали пізнавати й такі речі, які безпосередньо не ввіходили до царини їхньої практичної діяльності. Ще пізніше, завдяки різним пристроям і приладам, нагро¬мадженому досвіду вони дістали можливість пізнавати явища й процеси, які не могли сприйматися їхніми орга¬нами чуття, наприклад клітинну будову, космічний простір, надра землі тощо.

Серед знань людини є такі, які, по суті, залишаються незмінними. Це насамперед так звані вічні істини, які фіксують певні події або факти. Такою істиною, зокрема, є твердження «Арістотель жив у IV сторіччі до н. е.», яке У жодний спосіб не може бути спростоване. Разом з тим існують і такі знання, які є незаперечною істиною лишень у певних межах або за певних умов. Наприклад відомі нам закони біології є істинними тільки для живих організмів, тобто в рамках живої природи. Це свідчить про відносну істинність наших знань, тобто про те, щ0 одні й ті самі знання стосовно одних предметів або явищ можуть бути абсолютно істинними, а стосовно інших вони вже не можуть вважатися істинними.

Перебільшуючи відносність наших знань, деякі філо¬софи доводили, що взагалі ніяких незмінних істин немає й бути не може, що всі істини лише відносні й що навіть існує стільки істин, скільки є людей, оскільки кожна людина вважає за істину щось своє.