Філософія стандартів у галузі вищої освіти

У своїй статті «Компетенція стандарту: компетентність культури» [8, c.10] С.Ф. Клепко аналізує національні освітні стандарти (переважно для середньої школи) як вияв компетентності культури і висловлює багато важливих думок та ідей з приводу, зокрема, і вищої освіти. Окреслимо деякі з них тезисно.

Теза перша. Розробка стандартів вищої освіти в Україні проходить у руслі започаткованих в Європі процесів створення єдиного європейського освітнього простору, рекомендацій до нормативних вимог, сформульованих у Лісабонській та Болонській конвенціях, які головною умовою відповідності систем освіти називають компетентність випускника вищого навчального закладу. Отже, основною проблемою для України є чітке визначення поняття кваліфікацій і їх оновлення, що має репрезентантувати знання та компетенції, необхідні сучасній молодій людині.

Теза друга. Проблема національних освітніх стандартів розв'язується на перетині трьох сфер суспільства:

§ стану знання (які конкретно інформаційні одиниці потрібно ввести в зміст освіти, щоб формувати особистість, релевантну сучасному світові?);

§ людських ресурсів (що суспільство може очікувати від учнів за нинішнього стану та якості людських ресурсів?);

§ економіки освіти (яким чином і в якому обсязі суспільство має витрачати гроші на освіту?)

Теза третя. Ознаками хороших стандартів є їх (за німецькою версією) предметність, сфокусованість, кумулятивність, обов'язковість для всіх, диференційованість, зрозумілість, здійсненність; (за російською версією) особистісний смисл та практична орієнтація, пізнавально-світоглядний, виховний та розвиваючий потенціал, здатність розвантажити зміст освіти та забезпечити його доступність, зрозумілість.

Теза четверта. «Факт» - як інформаційна одиниця - це найважливіший метамовний категорійний класифікатор, який не знаходить належної уваги в сучасних освітніх стандартах. «Ступінь освоєння людиною своєї «сродної» діяльності, тобто кваліфікацію, можна характеризувати не тільки і навіть не стільки тим, що вона може сама отримувати ці одиниці (у тому числі нові знання), скільки тим, чи розуміє вона їх будову, чи може дати їм оцінку, проводити їх «розбір» тощо. Відомо, що некритичне сприйняття деяких тверджень як фактів обмежує можливості нових рішень».

Теза п'ята. Мінімальність освітнього стандарту - це не рівень посередності, «це та сума знань і компетенцій, яка необхідна суспільству для збільшення його ВВП у кілька, а краще в десять разів. Освітній стандарт - не те, що всі можуть досягти, а те, чого потрібно всім досягти!»

Як видно із сказаного, проблема стандартів освіти - не питання певного часу, це постійний пошук і комплексний підхід. До того ж важливо, щоб освітні стандарти у вищій школі не були статичними, «застиглими» утвореннями, які виконують функцію командно-адміністративного зрівнювання усіх і всього за деякою «нормою» або ж розраховані лише на певний мінімальний рівень знань, умінь та навиків. Освітні стандарти повинні бути спроможні надавати навчальному процесові динаміку руху, мають орієнтуватись на підтримку творчої роботи викладача та студента. Можна цілком розділити з Віктором Громовим його бажання бачити стандарти «супутником різноманітності», яка можлива лише за умови подолання уніфікації нашої школи, зміни природи знання, змісту освіти, типу основних суб'єктів навчального процесу [9, c.38].

У світі існує кілька основних моделей освітніх стандартів: екзаменаційна (найбільш широко застосовується у Великобританії), професійна (розповсюджена в Німеччині, Данії та Франції), модульна (більшість країн Євросоюзу) [10].

Екзаменаційна модель робить акцент на оцінці кінцевих результатів навчання для отримання відповідного посвідчення, що видається вищим навчальним закладом, який пройшов державну акредитацію. Ця модель має основною хибою пряму залежність від методики проведення тестувань, від характеру і складності екзаменаційних питань, а також від організації, яка видає посвідчення.

Професійна модель націлена на отримання випускником цілісної професійної підготовки з конкретної спеціальності з урахуванням потреб працедавця і включає вимоги до абітурієнтів, змісту, організації, тривалості навчального процесу та атестації. Перевагами даної моделі можна вважати поєднання фундаментальних та спеціалізованих знань.Модульна модель орінтована не лише на екзаменаційні (вихідні), але й навчальні (вхідні) блоки і використовується при розробці програм підготовки і перепідготовки кадрів в країнах Євросоюзу. Дана модель передбачає опис окремих видів трудової діяльності, для яких наводиться перелік необхідних знань та навиків - модулі окремих компетенцій. Для кожного такого модуля розробляються екзаменаційні вимоги, задоволення яких дає можливість отримання посвідчення. Освітній стандарт також описує навчальні цілі, вступні вимоги, рекомендації щодо послідовності проходження навчальних модулів. Перевагами цієї моделі є компактність навчальних блоків, краща пристосованість до індивідуальних особливостей тих, хто навчається; серед недоліків переважно відзначають ізольованість кожного модуля.