Вчення Платона про ідеї

У повсякденному житті люди звичайно задовольняються такою формою чуттєвого пізнання, як думка, гадка , що займає проміжне становище між неуцтвом і науковим знанням. У свою чергу, чуттєве знання (гадку) Платон розподіляє на уявлення й на вірування, а наукове знання на математикогеометричне і власне філософське, тобто чисте споглядання ідей. Мистецтво, за Платоном, не тільки розкриває істину, але й приховує її. Риторика є відвертою фальсифікацією істини, що безсоромно використовують політики й демагоги. Лише філософія як безкорисливе й діалектичне прагнення до істини, як любов до мудрості, як алогічний і еротичний порив душі надає можливість їй пригадати все первісне буття серед мудрих і прекрасних богів. Платонівський Ерос сила, яка повертає душам їх давні крила і вабить у позанебесні далі, до Блага й Абсолюту. Тематика Еросу й любовна аналітика надає філософії Платона не тільки відомий шарм, але й насамперед дозволяє інтерпретувати вічну загадкову спрямованість людини до істини ДобраКраси.

2. Діалектика Миколи Кузанського

Основна гносеологічна ідея Кузанського антисхолостична по своїй суті і спирається на твердження, що логічний ряд, тобто зміст знання (docta), не досягає істини, а залишається в межах неведення.

«Розум, який не є істиною, ніколи не осягне істини».

«Той, хто хоче піднятись до Бога, повинен рухати вгору самого себе».

В області науки, знання завжди важливіше за незнання, але в області філософії завжди повинно бути зрозуміло, що найглибше знання не усуває незнання. «Знає посправжньому лише той, хто знає своє незнання». В цьому аспекті пізнаванність світу реалізується на фоні непізнаваності Бога.

До непізнаваного розумом Бога веде тільки містична теологія, яка, спираючись на інтуїцію, виходить за межі усякого розумового й розумного пізнання, в ту область, де «темрява є світло, незнання є знання».

Вчені усвідомили, що всі їхні теорії, що описують явища природи та її закони, є продуктом людської свідомості, а не властивістю самої реальності. Усе взаємопов'язано настільки, що пояснення одного вимагає розуміння всього іншого. Усі наукові теорії та моделі є лише наближення до істинного стану речей. Фундаментальні константи всесвіту можна констатувати, але не пояснити.

Сучасна фізика також вказує на неможливість описати явища та об'єкти мікросвіту окремо, а завжди у відношенні зі спостерігачем. На рівні сучасної фізики неможливо говорити про властивості об'єкту як такого — вони мають значення тільки в контексті взаємозв'язку об'єкту й спостерігача, де підхід останнього визначає й те, якою буде відповідь.

Принцип єдності.

У світі немає місця, яке було б більш важливим, ніж якесь інше місце — «Всесвіт є сфера, центр якої є скрізь, а меж немає ніде».

На його думку, у Всесвіті все знаходиться у русі, і в його різних частинах панують однакові закони. Рух універсальний, все переходить з одного стану в інший, все прагне до безмежності, і це прагнення по відношенню до людини перетворюється на нескінченний пошук, у процес сходження людини до Вічності.Світ — це дзеркало Бога, який в усьому присутній у згорненому вигляді. Іншими словами, світ — це теофанія, почуттєво сприймане явище Бога, кожна річ у ньому унікальна й, одночасно взаємопов'язана з усім іншим. Кажучи сучасною мовою, ми зустрічаємось тут зі холистичними і голографічними уявленнями про світ. Згідно Кузанському, розуміння Всесвіту як подоби Бога, а плинного як відображення Вічності, дає можливість, через осягнення обмеженого світу, сходити до невидимого, до первісного початку.

Принципова єдність — одна з основних ідей сучасної фізики на рівні квантової механіки й термодинаміки відкритих систем. Складові частини матерії взаємопов'язані, споріднені і взаємозалежні, і їх потрібно розглядати як невід'ємні частини одного цілого. Світ не можна розкласти на незалежні одна від одної найдрібніші складові, як це робить класична фізика. Кожен об'єкт мікросвіту — це набір відношень, що зв'язують його зі зовнішнім світом.

Єдність протилежностей. Тотожність.