Вчення Платона про ідеї
ПЛАН
1. Вчення Платона про ідеї
2. Діалектика Миколи Кузанського
3. Натурфілософія Шеллінга
4. Основні принципи метафізики Р.Декарта
1. Вчення Платона про ідеї
Значне місце в філософії античної класики належить філософу Платону (427347 рр.до н.к.) славетному мислителю, основоположнику об'єктивноідеалістичної філософії. Основне досягнення філософії Платона відкриття та обґрунтування надчуттєвого, надфізичного світу ідеальних суттєвостей.
Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані.
В цілому вони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення про Бога; 3) вчення про світ; 4) вчення про походження світу; 5) вчення про душу; 6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство.
Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу.
Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", — фактично об'єктивоване поняття.
Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне — конкретному, сутність — явищу, оригінал — копії, але і як добро — злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого — джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика (хоча неоплатоніки вважали платонівську ідею добра Богом). Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Богтворець — особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона.
Філософія Платона характеризується також своєрідним протиставленням тіла і душі. Тіло — смертне, а душа безсмертна. Тіло живої істоти створене із часточок вогню, землі, води і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла — бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душа створена богами. Душі творяться із залишків тієї суміші, із якої Бог створив душу космосу. За Платоном індивідуальна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної. За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям: завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями.
Платон народився у знатній аристократичній сім'ї. Серед предків його батька цар Кодр. Мати пишалася своєю родовідністю із Солоном. Перед Платоном відкривалася перспектива політичної кар'єри. Спершу Платон опинився серед учнів Сократа не тому, що його привабила філософія сама по собі, а щоб краще підготуватися до політичної діяльності. Згодом Платон демонстрував інтерес до політики, про що свідчить розроблене ним у ряді діалогів і трактатів («Горгій», «Держава», «Політика», «Закони») вчення про ідеальну державу та її історичні форми. Брав активну участь у сицилійському експерименті втілення ідеалу правителяфілософа в період правління Діонісія в Сіракузах. Той вплив, який справив Сократ своїм вченням, способом життя, привів до того, що не політика, а філософія стала справою життя Платона, а улюбленим заняттям перша в світі Академія. Сократ дав Платону не тільки зразок віртуозної діалектики, спрямованої на пошук точних визначень і понять, але й поставив ключову проблему невідповідності понять одиничних проявів. Сократ бачив у дійсності прекрасні речі, справедливі вчинки, але й бачив у світі речей безпосередні зразки прекрасного.