Філософські школи Давньої Індії

Філософська доктрина буддизму стверджує, що життя людини повне страждань, і важливо покласти їм край. Не теоретизування про душу і світ, а пошук шляху звільнення людини від страждань є справжнім призначенням людини. Буддійська ідея звільнення людини від страждань так чи інакше поділялася практично всіма філософськими системами Стародавньої Індії, лише теоретичне підґрунтя ідеї викликало заперечення прихильників ортодоксальних учень. На противагу брахманізму, буддизм декларував рівність людей незалежно від станової та кастової приналежності, а також виступав проти доктрини Атмана - субстанційного Я, Душі, всепроникаючого і постійного духовного початку.

Замість духовного початку буддизм розглядав потік послідовних станів як джерело ілюзії постійної душі. Усі речі підлягають змінамі розкладу, стверджували буддисти. Існування є лише моментом у такому потоці постійності. Не існує і незмінності душі, тому що незмінність лише видимість душі, яка залишалася б незмінною у безперервному потоці перероджень. Життя - безперервний ряд станів, кожен з яких безпосередньо залежить від попереднього і породжує наступний. Душа і людина - лише умовні назви певного поєднання тіла, самосвідомості, подібно до того, як колісниця - сукупність коліс, осей, голобель. Існування людини повністю залежить від такої сукупності. Коли сукупність розпадається, людина припиняє існування. Ланцюг смертей-народжень - це коло сансари, у якій статус живої істоти при кожному народженні визначається співвідносинами позитивної і негативної активності у попередньому існуванні, тобто кармою.

Спасіння мислителя як занурення у нірвану - стан Будди, абсолютного спокою, звільнення від пристрастей і бажань. Буддизм же стверджує, що всі явища світу зумовлені. Хто бачить загальний зв'язок - той бачить і закон (дхамму), «хто бачить закон (дхамму) - той бачить причинний зв'язок» - така думка Будди. Для того, хто осягнув закон (дхамму), стверджує буддизм, відкриються «Чотири благородних істини»: життя у світі повне страждань; існує причина таких страждань; можна припинити страждання; існує шлях, який приведе до припинення страждань.Буддизм учив, що не тільки смерть, хвороба, старість, горе, сум, бажання, відчай, але й все, що прив'язує людину до земного, є стражданням (духка). Молодість минає, задоволення колись закінчуються, страх людини втратити їх перетворює задоволення на справжні джерела страху, скорботи і страждання. У вченні Будди дається визначення дванадцяти джерел страждань. Усі земні страждання починаються з народження - джаті. Якби людина не народжувалася, то не зазнавала б ні хвороб, ні смерті. Народження зумовлене прагненням до життя - бхавою. Саме прагнення приводить людину до народження у світі. Бажання бути народженим випливає з прив'язаності до речей - упадани. Прив'язаність до речей - результат жаги насолоджуватися предметами зовнішнього світу - тришни. Щоб виникла жага речей, то речі мають спочатку міститися у чуттєвому досвіді - ведані, оскільки неможливо бажати того, що ніколи не сприймалося і не закріплювалося у якому-небудь досвіді. Чуттєвий досвід передбачає зіткнення з об'єктами - спаршу. Зіткнення з об'єктами можливе лише за наявності органів сприйняття - п'яти почуттів і розуму, які утворюють тілесно-духовний ембріон людини - нама-рупу. Такий організм це зміг би розвиватися у череві матері і народитися, якби був мертвий, тобто позбавлений деякої первісної свідомості - віджняни. Наявність первісної свідомості, яку вимушені, за вченням буддизму, визнати у ембріона, є лише проявом вражень минулого буття - самскару. Саме такі враження, що містять у знятому вигляді результати всіх минулих Діянь, зумовлюють нове народження. Стійкість вражень, а, отже, кожне наступне народження пояснюється лише однією причиною - незнанням -авіл'єю. Якби людина подолала незнання і набула справжнього знання свого життя, то могла б уникнути долі (карми), яка викликає нові народження і супровідні їм страждання. Така саисара - коло буття і причина страждань.

Припинення страждань - це усунення земних пристрастей, всього того, що зв'язує людину із світом. Стан звільнення означає згасання при страстей - нірвану. Вчинки людини, яка досягла згасання пристрастей, позбавлені жаги життя, прив'язаності до нього, не породжують долю (карму) і, отже, переродження. Згасання пристрастей -це етап безтурботності, незворушеності і неупередженого самовладання людини, пояснити його у поняттях повсякденного досвіду неможливо. Згасання пристрастей можна досягти і в сучасному житті, якщо суворо дотримуватися шляху - маргу, яким йшов Будда і якого можуть дотримуватися інші. Шлях марга має назву восьмиступеневий благородний шлях. Оскільки визначною причиною страждань людини, за вченням Будди, є незнання і помилки, що випливають, то найперша умова звільнення - формування правильних поглядів: засвоєння суті буддизму, чотирьох благородних істин. Для перетворення життя необхідно також долати недобрі нахили і наміри, ворожнечу до людей. Людина має уникати неправди, наклепів, брутальності, не завдавати шкоди всьому живому, не красти, не вдаватися до недозволеного у досягненні своєї мети, здобувати засоби до існування лише чесним шляхом. Правильна рішучість - саммасакаппа - контролює людину: спілкування, поведінку і, нарешті, весь спосіб життя. Але навіть дотримуючись правил уникнення страждань, загальноприйнятих норм поведінки, людина не застрахована від втрати здобутого. Причина найчастіше прихована у закоренілих звичках та ідеях, що за сприятливих умов обов'язково проявляться. Єдиний засіб, що дозволяє протистояти закоренілим звичкам і появі шкідливих ідей - це правильне зусилля - саммаваява, тобто вироблення протилежних звичок та ідей.

Шлях звільнення передбачає постійну пильність: слід завжди пам'ятати про вже досягнуте. Правильне мислення полягає у постійному утриманні свого Я від змішування із змістом свідомості, почуттів. Тому і слід розглядати тіло як тіло, відчуття як відчуття, розум як розум. Усе це тлінне і минуще. Судження типу: «Я розгніваний!», «Я у скорботі», «Це моє» не повинні затьмарювати чистоту думки, її постійну зосередженість на істині. В результаті правильних поглядів, правильної рішучості, правильного спілкування, правильної поведінки, способу життя, правильного зусилля, спрямування думки виникає правильне зосередження (саммасамадхі), за допомогою якого людина крок за кроком звільняється від страждань, досягає безпристрасності, досконалої мудрості (праджії) і досконалої праведності (шили).