«Сократичний поворот» у філософії: ідеї та метод філософії Сократа. Проблема людини у Сократа

Смерть Сократа з'явилася останнім і самим викривальним, самим геніальним його філософським добутком, що викликав глибоке шумування розумів і могутній суспільний резонанс протягом багатьох століть людської історії. Юний учень Сократа - Платон, що був присутнім на судовому процесі, випробував настільки сильне моральне потрясіння, що важко занедужав. " Як жити далі в суспільстві, що карає за мудрість ?" - от питання, що встав перед Платоном у всій своїй драматичності і який породив інше питання: " Яким повинне бути суспільство, побудоване в повній відповідності з мудрістю?" Так народилася перша філософська утопія про "справедливий" (для свого часу) суспільному ладі, що зробив згодом великий вплив на виникнення і розвиток утопічного соціалізму.

Сократ - представник ідеалістичного релігійно-морального світогляду, відкрито ворожого матеріалізму. Уперше саме Сократ свідомо поставив перед собою задачу обґрунтування ідеалізму і виступив проти античного матеріалістичного світорозуміння, природничонаукового знання і безбожництва. Сократ історично був зачинателем " тенденції, чи лінії Платона " в античній філософії.

Сократ - великий античний мудрець, - коштує в джерел раціоналістичних і просвітительських традицій європейської думки. Йому належить видатне місце в історії моральної філософії й етики, логіки, діалектики, політичних і правових навчань. Вплив, зроблений їм на прогрес людського пізнання, відчувається до наших днів. Він назавжди ввійшов у духовну культуру людства.Спосіб життя Сократа, моральні і політичні колізії в його долі, популярний стиль філософствування, військова доблесть і мужність, трагічний фінал - оточили його ім'я притягальним ореолом легендарності. Слава, який Сократ удостоївся ще при житті, легко переживали цілі епохи і, не померкнувши, крізь товщу двох з половиною тисячоріч дійшла до наших днів. Сократом цікавилися і захоплювалися за всіх часів. Від століття до століття аудиторія його співрозмовників змінювалося, але не убувала. І сьогодні вона, безсумнівно, многолюднее, чим абиколи. У центрі сократовской думки - тема людини, проблеми життя і смерті, добра і зла, чеснот і пророків, права і боргу, волі і відповідальності суспільства. І сократовские бесіди - повчальний і авторитетний приклад того, як можна орієнтуватися в хащі цих вічно актуальних питань. Звертання до Сократа за всіх часів було спробою зрозуміти себе і свій час. І ми, при усій своєрідності нашої епохи і новизні задач, не виключення.

Сократ - принциповий ворог вивчення природи. Роботу людського розуму в цьому напрямку він вважає нечестивим і марним втручанням у справу богів. Світ представляється Сократові утвором божества, "настільки великого і всемогутнього, що воно усі відразу і бачить, і чує, і всюди є присутнім, і про усьому має піклування". Потрібні гадання, а не наукові дослідження, щоб одержати вказівки богів щодо їхньої волі. І в цьому відношенні Сократ нічим не відрізнявся від будь-якого неосвіченого жителя Афін. Він випливав указівкам дельфийского оракула і радив робити це своїм учням. Сократ акуратно приносив жертви богам і взагалі старанно виконував усі релігійні обряди.

Основною задачею філософії Сократ визнавав обґрунтування релігійно-морального світогляду, пізнання ж природи, натурфілософію вважав справою непотрібним і безбожної.

Сумнів ("я знаю, що нічого не знаю") повинне було, по навчанню Сократа, привести до самопізнання ("пізнай самого себе"). Тільки таким індивідуалістичної, шляхом, учив він, можна прийти до розуміння справедливості, права, закону, благочестя, добра і зла. Матеріалісти, вивчаючи природу, прийшли до заперечення божественного розуму у світі, софісти взяли під сумнів і осміяли всі колишні погляди, - необхідно тому, відповідно до Сократа, звернутися до пізнання самого себе, людського духу й у ньому знайти основу релігії і моралі. Таким чином, основне філософське питання Сократ вирішує як ідеаліст: первинним для нього є дух, свідомість, природа ж - це щось вторинне і навіть несуттєве, не варте уваги філософа. Сумнів служив Сократові передумовою для звертання до власного Я, до суб'єктивного духу, для якого подальший шлях вів до об'єктивного духу - до божественного розуму. Ідеалістична етика Сократа переростає в теологію. Розвиваючи своє релігійно-моральне навчання, Сократ на противагу матеріалістам, що призивають "прислухатися до природи", посилатися на особливий внутрішній голос, що нібито наставляв його в найважливіших питаннях, - знаменитий "демон" Сократа.

Сократ виступає проти детермінізму давньогрецьких матеріалістів і намічає основи телеологічного світорозуміння, причому тут вихідним пунктом для нього є суб'єкт, тому що він вважає, що усі у світі має своєю метою користь людини.

Телеологія Сократа виступає у вкрай примітивній формі. Органи почуттів людини, відповідно до цього навчання, своєю метою мають виконання визначених задач: ціль око - бачити, ушей - слухати, носа - обонять і т.п. Так само боги посилають світло, необхідний людям для зору, ніч призначена богами для відпочинку людей, світло місяця і зірок має своєю метою допомагати визначенню часу. Боги піклуються про те, щоб земля робила їжу для людини, для чого уведений відповідний розпорядок часів року; більш того, рух сонця відбувається на такій відстані від землі, щоб люди не страждали від зайвого чи тепла надмірного холоду і т.п.