Поетична та пісенна творчість України на шляху становлення державності і незалежності

Дитинство поета було важким, хоча й благополучним. Народився поет 14 листопада 1912 р. Він з дитинства найперш виніс незрадливу любов до рідної землі, та матері, до рідної пісні. Перші друковані вірші студента А.Малинка побачили світ на сторінках журналу “Молодий більшовик”. З-під пера А.Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни - “Україно моя”.

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весни.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небі росла.

З роками голос А.Малишка міцнів, наливався силою. Поет починає пильніше придивлятися до життя, глибше сягати в сутність складних вічних проблем, бачить загальнолюдське.Любив Малишко рідну мову, рідне слово і пісню над усе. Він наголошував, що без мови все мертве. Без мови немає життя. Більшість творів його інтимна лірика - це пісні, покладені на лірику. Багато Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова і насамперед це - “Пісня про рушник”, яку народ усе-таки називає по-своєму, пісня “Рідна мати моя...”.

Звучить “Пісня про рушник”.

Викладач: Це гідний пам'ятник матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні. Ця пісня глибоко національна. Її не можна перекласти іншою мовою, бо образність її тримається на вишиваному українському рушникові, з яким у нас пов'язано все - від народження до останнього шляху.

У більшості пісень Малишка - роздуми над людською долею, оспівування найсвітлішого почуття кохання, живе краса природи, краса людини праці.

Плідною виявилася праця композитора Олександра Білаша з нашим земляком - поетом Дмитром Павличком.

Справедливо говорять, що біографія поета - в його віршах. З поезії Дмитра Павличка справді можна дізнатися про життєвий шлях, становлення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж з підручників, монографій, досліджень, де йдеться про цього талановитого поета.

Народився Дмитро Васильович Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів на Івано-Франківщині в селянській сім'ї. В одному з ранніх віршів “Дві ялинки” йдеться про те, як у передноворічний вечір хлопчик продає ялинку, бо ж “Треба купить бараболі матері хворій своїй”. З цих та інших віршів постає узагальнена картина гіркої долі гуцульської бідноти, безнадії, горя.

Павличко завжди в шуканнях, він черпає з багатющої спадщини попередників - особливо І.Я. Франка, М.Рильського, з котрим його єднає громадянське звучання поезії, прагнення пронести свої ідеали крізь шкаралупу дрібно буденного, вимушеного, філософська заглибленість у сутність вічних, загальнолюдських проблем.

Подорожі по світу (Куба, Канада, Америка), ряд інших країн, глибоке ознайомлення зі світовою літературою не тільки розширили його уявлення про світ, а й наблизили до нього поезію Заходу і Сходу, збагатили художню палітру. Так, він блискуче оволодів такою складною віршованою формою, як сонет, зробив чималий внесок у його цікавий різновид - білий сонет, відродив у сучасній поезії жанр притчі.

Вшановується постать вірного сина України, якому судилося пройти тернистим шляхом:

Йому призначено й далі йти,

Через усі весілля наші й тризни,