Розвиток екологічного змісту природничих предметів

• гармонія людини та природи (біоспілкування на рівних);

• індивідуально-особистісне творення Люди¬ною нових рівнів організації біосфери (та її підсистем).

Учені визначали основні функції живого знання:

• збереження - продовження життя біосфери та людини в ній або гармонізація нею свого спілку¬вання з окремими істотами всередині біосфери;

• гармонізація міжособистісно-соціального спілкування;

• гармонічна співтворчість усякого життя, починаючи з власного, заради загального життя.

Фундаментальним принципом відбору змісту освіти В. І. Козлачков та К. І. Шилін визначили животворність знання. Суть його - в напрямленості ЗО на виховання одного з трьох типів еко¬логічної особистості: біогармонійної, гуманістич¬ної, животворної (Людина - Творець) як аль¬тернативи традиційно панівному раціоналістич¬ному, споживацькому, технократичному типу осо¬бистості [4].

Цю концепцію не підтримали, оскільки ідеї «живого знання» були радикально революційни¬ми для педагогіки та широких верств населення.

Між тим, міжнародна педагогічна гро¬мадськість та вчені, які вивчали екологічну істо¬рію Землі та проблеми розвитку відносин у си¬стемі «природа - людина», ще в 70-х роках XX ст. на рівні ООН визнали необхідність запровадження екологічної освіти в усіх країнах світу. Головна мета її - забезпечення загальної екологічної гра¬мотності.

Перелік найважливіших етапів розвитку цієї ідеї за останні роки XX ст. засвідчує актуальність та глобальність проблеми впровадження ефектив¬ного екологічного виховання в культурне сере¬довище населення:

1987 р. - Міжнародний конгрес з освіти та підготовки кадрів у галузі охорони довкілля у Москві;

1988 р. - IV конференція міністрів освіти країн Європи зосередила свою увагу на обговоренні доповіді Г. X. Брунтланд «Перспективи стану на¬вколишнього середовища в 2000 та наступних роках». Була розроблена стратегія екологічної осві¬ти. Перед світовою громадськістю були гостро поставлені питання: 1) зміна моделі поведінки людини щодо природи; 2) формування нового способу життя - у гармонії з довкіллям;

1989 р. - Міжнародний конгрес «Екологія-89» у Готенбурзі (Швеція), на якому розглядалися пи¬тання сучасного стану навколишнього середовища;

1990 р. - Екологічний фонд Гольдмана (Сан-Франциско, США) заснував міжнародну премію для активних учасників «зеленого руху».

У 1990 р. організації ЮНІСЕФ, ЮНЕП, ЮНЕСКО та Всесвітній Банк провели Всесвітню освітню конференцію в Таїланді. Конференція ухвалила «Декларацію загальної освіти». «Знання для виживання» у світі поєднувалися в ній із загальнолюдськими цінностями, правами люди¬ни та екологічними знаннями.

Червень 1992 р. - Конференція ООН з нав¬колишнього середовища та розвитку у Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Головне питання порядку денного - перетворення концепції сталого роз¬витку суспільства на систему духовних та профе¬сійних свідомих установок людини.

Вересень 1990 р. - IX з'їзд Географічного то¬вариства СРСР у Казані, на якому остаточно ви¬значили назву геоекологія - інтегрального нау¬кового напряму, який є вищою сходинкою роз¬витку географії та природничих наук загалом, перебуває на межі природознавства, суспільство¬знавства та технознання і сприятиме розв'язу¬ванню питань взаємодії суспільства та навколиш¬нього середовища.

Отже, вже у 90-х роках XX ст. визріла потре¬ба екологізації та інтеграції предметного знання у змісті шкільної освіти як пріоритетів, що за¬безпечать позитивний еволюційний розвиток су¬спільства. На емпіричному рівні масова свідомість вже була готова сприйняти нову систему ціннісних орієнтирів. Але спочатку треба було науковцям через запровадження системного підходу розро¬бити реальну концепцію екологізації змісту осві¬ти; підготувати кадри, які втілювали б веління часу в життя; розробити навчальні програми з узгодженими між собою змістовими лініями.