Скарбниця людського духу

На уроках ми говоримо про наш спільний дім - про землю, про нашу щиру, одну-єдину на всіх матір - Україну. Говоримо про довкілля, про чудову природу, про місце в ній людини та про ті проблеми, Які турбують все людство. Всім відоме твердження, що краса врятує світ. Людина стає людиною тільки тоді, коли помічає різнобарв'я рідної природи, відчуває пахощі квітів, чує співи птахів. Але, на жаль; людина часто забуває, що вона й сама - творіння природи, з законами якої треба рахуватися, що треба бути не "царем природи", а її часткою.

Я чую у ночі осінні,

Я марю крізь синій сніг:

Вростав тупе коріння

У землю гливку із ніг.

Столожь мої руки Віттям,

Верхів'ям чоло стає,

Розкрилося ніжним суцвіттямЗбентежене серце моє.

Вростаю у небо високе,

Де зорі - жовті джмелі,

І чую: пульсують соки

І тіло моє із землі.

В.Симоненко

Слухаючи ці рядки, людина повинна пам'ятати, що несе відповідальність за все, що відбувається навколо неї:

Бо ти на землі людина

І хочеш того чи ні -

Усмішка твоя - єдина,

Думка твоя - єдина,

Очі твої - одні.

Ми завжди повинні пам'ятати, що людина на землі не вічна, що без природ них ресурсів неможливий розвиток людства, задоволення їх потреб, створення комфортних умов для існування. Цитуючи вірші поетів, ми справляєм глибоке враження на учнів. Особливо вірші Л.Костенко, П.Тичини, Б.Олійника. Страхіття людської недбалості - реквієм Чорнобилю. Червоною ниткою на уро¬ці проходить поезія І.Драча "Чорнобильська Мадонна". "Несе сива Чорнобильсь¬ка мати. Цю планету... це хворе дитя!" Знати про Чорнобиль все, прогно¬зувати наслідки, а відчути біль душею зі сльозами на дитячих очах - таке не забудеться на ціле життя. На стенді у кабінеті великими літерами:

1. Про найменше відхилення повинні знати всі!

2. Небезпечне для багатьох потребує підвищеної уваги!