Теорія і практика сімейного виховання

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей.

Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на Законі України «Про загальну середню освіту»:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:— вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

— приймати рішення щодо участі дитини в інновацій¬ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

— обирати і бути обраними до органів управління ос¬вітою з питань навчання і виховання дітей;

— звертатися до відповідних органів управління освіти за допомогою;

— захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

— забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання тощо.

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогти¬ся того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через пе¬дагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спо¬сіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв комплекс навичків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Спеціальну виховну роботу проводять Із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямо¬вують передусім на підвищення їх психолога-педагогічно¬го рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи виховання.

Із сім'ями педагогічне пасивними працюють переваж¬но індивідуально, домагаючись розуміння батьками хиб¬ності своєї поведінки, пробудження почуття відповідаль¬ності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебуду¬вати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, ба¬жання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорю¬ють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усу¬нення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї гру¬пи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі на¬слідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильно¬сті їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї ро¬бить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині біль¬ше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня без¬посередня участь у житті дитини важливіша, ніж маши¬на, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У та¬ких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження ди¬тини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дру¬жити й любити за покликом душі.