ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ: РІЗНОМАНІТНІСТЬ І СПІЛЬНІСТЬ

Нині розв'язання проблеми професіоналізації підго¬товки вчителя пов'язане з науковим обґрунтуванням і практичним удосконаленням змісту педагогічної освіти в напрямі більшої збалансованості її складників: загально¬го, спеціального й професійного (педагогічної теорії та практики). Першочергової розробки потребує база про¬фесійних знань учителя, яка має включати не тільки знання концепцій, технологій і володіння педагогічною технікою, а й уміння розвивати й оцінювати свою про¬фесійну діяльність [4].Проаналізуймо головні ознаки Інституційних та ор¬ганізаційних різноманітностей у європейській педа¬гогічній освіті, що проявляються в найбільш узагальнено¬му вигляді в існуванні різних категорій учителів (вихователів дошкільних навчальних закладів, учителів початкової школи, молодшої й старшої середньої школи, профтехосвіти, спеціальної освіти), різних типів про¬фесійної підготовки педагогічних кадрів та різних інсти¬туцій, де здійснюється базова професійна підготовка та перепідготовка вчителів.

Навчальні заклади, де майбутні вчителі здобувають базову педагогічну освіту, перебувають на різних рів¬нях освітньої системи. Базову підготовку педагогічних кадрів для роботи в дошкільній системі здійснюють:

середні педагогічні навчальні заклади (Бельгія), вищі педагогічні навчальні заклади (Нідерланди), універси¬тети (Німеччина). Учителів початкової школи готують середні педагогічні навчальні заклади (Швейцарія), педагогічні навчальні заклади після середнього рівня (Данія), вищі педагогічні навчальні заклади (Порту¬галія) та університети (Іспанія); вчителів середньої школи —- університети (більшість країн Заходу). Базо¬ва підготовка вчителів профтехосвіти характеризується великою кількістю рішень на інституційному рівні.

Сучасні університети пропонують студентам різні організаційні моделі підготовки вчителів. Ще донедавна в країнах Західної Європи випускник університету, одержу¬ючи диплом, одночасно одержував і дозвіл на викладан¬ня в різних навчальних закладах, зокрема в школах. Для призначення на роботу в державну середню школу про¬фесійна педагогічна підготовка як така не вимагалася. У 80-х р. для роботи в європейських школах було введено вимогу наявності двох дипломів: про загальну вищу освіту та про кваліфікацію. Диплом про кваліфікацію засвідчував оволодіння професійно-педагогічною підго¬товкою (теоретичною й практичною), яка навіть у межах одного університету є багатоваріантною. За підготовку вчительських кадрів відповідають спеціальні відділення під патронажем педагогічних факультетів, університетські педагогічні школи чи Інститути, педагогічні факультети

університету.

У деяких країнах, зокрема в Німеччині, університети відповідають за теоретичну частину підготовки майбут¬нього вчителя, а місцеві органи народної освіти і шко¬ди — за практичну. У Франції загальна й спеціальна підготовка вчителя середньої школи проходить в університеті, а професійно-педагогічна (теоретична й практична) — у спеціальних центрах. У Великобританії нині вибудовується нова модель, за якою університети здійснюють цілісну теоретичну підготовку вчителів, а практична професійна підготовка повністю переносить¬ся в школу. Таким чином, можна говорити про багато-варіантність взаємозв'язку університетів з іншими інституціями у справі підготовки вчителів.

Терміни професійної підготовки варіюються від курсів для вчителів профтехосвіти, технічних і комерційних шкіл (у більшості країн) до програм, які здійснюються протягом п'яти — семи років (Франція, Німеччина, Іспа¬нія). Навчальні програми теж мають різну організацію та структуру, особливо в країнах з децентралізованою систе-

мою управління освітою, де вузи самостійно складають навчальні плани й програми навіть у межах одного й то¬го самого вищого навчального закладу.

Взаємозв'язок та взаємопов'язаність складових на¬вчальної програми загальної освіти, спеціальної підготов¬ки простежується у функціонуванні кількох найпоши¬реніших моделей.

Перша — «паралельна» — будується за принципом па¬ралельності всіх складових навчальної програми протягом усього терміну підготовки майбутнього вчителя. Напри¬клад, у Англії, для одержання диплома бакалавра освіти треба пройти чотирирічну програму базової підготовки вчителя, яка передбачає паралельне вивчення всіх озна¬чених компонентів цілісної підготовки.

У другій моделі — «Інтегрованій» — вивчення складо¬вих навчальної програми здійснюється не тільки одночас¬но, а й у взаємозв'язку одна з одною загалом на про¬фесійно доцільних темах та через інтеграцію теорії з практикою. Особливо поширена названа модель у скан¬динавських країнах переважно в галузі підготовки вчи¬телів початкової школи.