Удосконалення системи освіти в міжвоєнний період

3) середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні школи, учительська семінарія, середня аг­рономічна школа, середня медична школа (14—18 років);

4) висока школа: університет, високі технічні школи, педагогічний інститут, академія мистецтва, консерваторія, військова академія (18 — 22-23 роки);

5) позашкільна освіта;

6) науково-дослідні установи: Академія наук, Академія педагогічних наук.

Для повноти виховного процесу мусить бути міцний зв'язок між школою і родиною, а також між школою, ро­диною і виховними молодіжними організаціями, які мо­жуть мати великий додатковий вплив на виховання волі, характеру, патріотизму та інших якостей особистості. Важливу роль в утвердженні моральних якостей людини він відводить релігійному вихованню і церкві.

Особливої уваги Г. Ващенко надавав питанню виховного ідеалу. На його думку, цим ідеалом має бути християнсь­кий виховний ідеал як образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи підростаюче покоління. Такий ідеал побудований на двох головних принципах: хри­стиянській моралі й українській духовності.

Антон Семенович Макаренко (1888—1939) — один із найвідоміших педагогів, який збагатив світову педагогіку, вніс великий доробок у теорію виховання. У 1920 — 1927 рр. очолював трудову колонію для неповнолітніх пра­вопорушників, а з 1927 по 1935 рік — комуну ім. Дзер-жинського у Харкові. З 1935 р. — заступник начальника відділу дитячих колоній НКВС, а з 1937 р. цілковито по­ринув у літературну роботу.

На думку А. Макаренка, педагогіка є найбільш діалек­тичною, рухливою, дуже складною і різноманітною нау­кою. Серед основних рис макаренківської педагогіки слід відзначити: діалектичне розрізнення методики навчання і методики виховання; єдність вивчення дитини та ії ви­ховання; єдність виховання дітей і організації їхнього життя; поєднання вивчення основ наук з продуктивною працею учнів; науково організовану систему всіх впливів; посилення уваги до дитячого колективу. Психологія має бути не основою педагогіки, а продовженням її у процесі реалізації педагогічних закономірностей та ін. Під ціля­ми виховання А. Макаренко розумів програму особистості, програму людського характеру («Методи виховання»). На його думку, у виховному процесі має бути загальна про­грама виховання, «стандартна», й індивідуальна коректива до неї залежно від особистості конкретного учня.

А. Макаренко розробив теорію дитячого колективу, розкрив основні його ознаки (наявність спільної соціаль­не цінної мети; спільна діяльність, спрямована на досяг­нення цієї мети; відносини відповідальної залежності; на­явність органів самоврядування); визначив стадії його роз­витку, шляхи формування і методику використання виховних можливостей колективу. Згідно з вченням А. Макаренка, характерними ознаками стилю життя і ді­яльності дитячого колективу є: мажор, почуття власної гідності, здатність до орієнтування, почуття захищеності, здатність до гальмування, звичка поступатися товарише­ві, єдність колективу.

Багато років працюючи із специфічним контингентом, він приділяв велику увагу розумовому вихованню дітей і підлітків, удосконаленню педагогічного процесу в школі, поліпшенню навчально-виховної роботи. А. Макаренко завжди попереджував своїх вихованців: «Щоб я не чув та­ких розмов: «навіщо мені школа, я й так учений». Про­водив зразкові уроки, часто відвідував уроки інших учи­телів, вивчав передовий педагогічний досвід.Виходячи з потреби належної постановки морального виховання підростаючого покоління, вважав за потрібне запровадження у школах теорії моралі. Стриманість, по­вага до жінки, до дитини, до літньої людини, пошана до себе, теорія вчинків, які стосуються суспільства або колек­тиву, — всі ці якості можна запропонувати учням у пере­конливій формі. Однак теоретичні положення будуть непотрібні, якщо вони не підтримуватимуться досвідом са­мого колективу і постійними вправами.

Серед моральних якостей, які необхідно сформувати в школярів, А. Макаренко чільне місце відводить вихован­ню свідомої дисципліни, розглядаючи її в тісному зв'язку з вихованням волі, мужності й характеру. Він розробив та­кож методику дисциплінування: пояснення, переконання, громадська думка, авторитет старших, особистий приклад педагогів і батьків, добрі традиції школи, чіткий режим і розпорядок у школі, різні форми заохочення і покаран­ня (але в жодному разі не фізичні).

Особливе місце в педагогічній теорії і практиці А. Макаренка посідає трудове виховання дітей і молоді. У його системі виховання трудова діяльність була стрижневою. Праця матиме виховне значення лише за умови, якщо во­на органічно пов'язана з моральним, естетичним, політех­нічним, фізичним та іншими аспектами виховання. У тру­довому вихованні, на його думку, мають бути дві нерозрив­ні сторони: по-перше, у процесі праці виховувати в учнів любов до неї; по-друге, формувати у них уміння і навички працювати. Виховний вплив праці можливий тільки тоді, коли вона посильна, результативна, має творчий характер, осмислена, колективна, педагогічне доцільна.