ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ А.С. МАКАРЕНКА
— громадська думка — регулятор поведінки учнів. Для ра¬дянських людей загальні збори є вищим органом, який відбиває громадську думку колективу. Тому дитячим загальним зборам слід приділити велику увагу. Для формування особистості вони матимуть особливу цінність, коли предметом їх обговорення бу¬дуть щоденні справи і перспективні лінії розвитку закладу, які пов'язують вихованців із загальонародними інтересами;— розвиток перспективи закладу в цілому і кожної дитини зокрема слід нерозривно пов'язувати зі стилем роботи в колек¬тиві. Кожний дитячий заклад повинен мати свій стиль і тон, а нормальний тон може бути тільки один — життєрадісність, спо¬кійна ділова обстановка, що виключає постійну крикливу бурх¬ливість. Мажор, бадьорість колективу забезпечуються злагодже¬ністю й організованістю його, крім того, єдністю, активністю людей і одночасно вмінням гальмувати себе, коли потрібно. Особливою формою гальмування є ввічливість, яку треба всіляко рекоменду¬вати вихованцям.
Таким чином, у процесі різноманітності діяльності колекти¬ву кожен його член розвиває в собі потребу бути уважним до інтересів інших людей, потребу високої моральності, тобто ба¬жання збагачувати духовне життя.
Ці думки А.С. Макаренка неоднозначне оцінювалися в СРСР. Хоч офіційно владні структури створювали культ "вчення А.С. Макаренка", насправді ж положення талановитого педагога повсюдно ігнорувалися. Взяти хоча б його погляди на дитячий колектив. А.С. Макаренко вважав первинним колективом не звичайне об'єднання дітей для навчальної роботи, а значно шир¬ше. У своїй лекції "Педагогіка індивідуальної дії" він писав: "У моєму досвіді я прийшов до такої організації, коли первісний колектив не охоплював ні класних шкільних інтересів, ні вироб¬ничих інтересів, а був тим осередком, в який і шкільні, і вироб¬ничі інтереси приходили від різних груп. Ось чому я останньо¬го часу зупинився на загоні, до якого входили й школярі різ¬них класів і робітники різних виробничих бригад"2. Отже, за А.С. Макаренком первинний колектив не клас, в якому об'єднані однолітки для розв'язання навчально-виховних завдань, інтере¬си такого об'єднання випливають із "соціального синтезу". Та¬кого колективу практика радянської школи не створила, і екс¬периментальне досягнення видатного педагога не знайшло підтримки в системі так званого комуністичного виховання.
Первинний колектив А.С. Макаренко бачив різновіковим, у радянській же школі ним вважався клас, тобто об'єднання од¬нолітків. За твердженням А.С. Макаренка, первинний колектив об'єднує 10—12 осіб, а колектив учнів школи не повинен переви¬щувати тисячі. Приклади ігнорування поглядів педагога на організацію навчання і виховання учнівської молоді можна про¬довжувати. Сюди ж варто віднести і його бачення системи перс¬пективних ліній, основних етапів розвитку колективу, його за¬конів руху тощо.
Оригінально розв'язував педагог проблеми взаємодії вихованців і вихователів. У ті часи представники педагогічного Олімпу, до якого А.С. Макаренко зараховував працівників Наркомосу, вчених-педагогів, та значна частина вчительства стояли на позиціях традиційної педагогіки, яка фетишизувала педагогічні догми, вва¬жаючи їх непідвладними часу, обставинам тощо. Вона ж (педаго¬гіка) недооцінювала ролі виховання у становленні особистості, вважаючи його проблеми та завдання, які воно ставило та вирішу¬вало другорядними порівняно з питаннями дидактики. Макарен¬ко обстоює діалектичну педагогіку, педагогіку активного вихован¬ня, наполягає на тому що "людину треба не ліпити, а кувати".
Вчитель, вихователь, як і в цілому колектив вихователів, має виступати не керівником, диктатором шкільного буття, а спільни¬ком, до якого учні не готуються, а живуть повноцінним життям. У своїй роботі "Методика організації виховного процесу" А.С. Макаренко визначає педагога бойовим товаришем вихо¬ванців, який бореться разом з ними і попереду них за всі ідеали першокласного закладу.
А.С. Макаренко стоїть на тому, щоб спілкування педагогів і учнів базувалося на дружніх взаєминах, повазі вчителя до особи¬стості учня, вірі в його сили і можливості. По суті він всебічно розробив і практично реалізував принцип співробітництва, який сьогодні приписується деяким сучасникам.
Товариська взаємодія вчителя і учня має бути такою органіч¬ною, такою цільною, що учні не повинні відчувати наявність у школі окремих учительських і учнівських інтересів. Серцеви¬ною такої педагогіки Макаренко вважає товариську єдність і спільність інтересів учителів та учнів. І колектив учителів, і ко¬лектив учнів мають утворювати одне ціле — педагогічний ко¬лектив. Запорукою цього виступає колектив учителів, який здійснює не авторитарний, а виключно педагогічний вплив на учнів.
Педагога непокоїть те, що колективи вчителів складаються здебільшого стихійно, випадково, із тих людей, які пропонують свої послуги. У 20—30-х роках у педагогіці про колектив педа¬гогів не було написано майже жодного слова. А.С. Макаренко вважає, що педагогічна наука має приділити значну увагу цій проблемі. Серед педагогічних праць, на думку педагога, має бути хоч один том, присвячений питанням становлення колективу педагогів.Макаренко виношував намір відкрити закони побудови педа¬гогічного колективу. Антонові Семеновичу не вдалося цього здійснити, але аналіз його думок дає можливість сформулювати деякі правила, дотримання яких сприяє формуванню вчитель¬ського колективу. Зі сформульованих у працях Макаренка порад і рекомендацій щодо названої проблеми на перший план висту¬пає правило, яким педагог неухильно керувався у своїх навчаль¬но-виховних закладах: правильне виховання можливе за наяв¬ності учительських колективів як колективів однодумців.