ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ А.С. МАКАРЕНКА

У роки радянської дійсності проблемам освіти і вихован¬ня значну увагу приділяв талановитий український педагог А.С. Макаренко.

Антон Семенович Макаренко (1888—1939) виявив себе актив¬ним будівничим соціалістичної школи і радянської педагогіки проте у своїх творах і діяльності широко використовував над¬бання народної педагогічної мудрості. Вийшовши з глибин на¬роду, А, Макаренко тонко підмітив можливості народних вихов¬них засобів і мудро вплітав їх до своїх навчально-виховних за¬ходів, обстоював їх у своїх творах. Особливо вдало він викорис¬товував скарби народної педагогіки в розв'язанні проблем тру¬дового виховання.

Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею. У своїй практиці педагог послідовне керувався відомими положеннями основоположників комуністичного вчення про єдність навчання і виховання. 16 років роботи в колонії імені М. Горького та комуні імені Ф.Е. Дзержинського привели педа¬гога до висновку, що труд без освіти, без політичного й суспільно¬го виховання, які йдуть попереду, не приносить виховної користі, виявляється нейтральним процесом.

Макаренко дійшов висновку, що праця без напруження, без громадської й колективної турботи є маловідчутною у справі виховання нових мотивацій поведінки. Така праця швидко й легко стає автономною механічною дією і відбивається на психіці неконструктивно. Вона, на думку педагога, завершується малим розвитком та презирством до навчання і цілковитою відсутні¬стю планів та перспектив на майбутнє. Тому мале мотиваційне значення праці з самообслуговування, велика втомлюваність, малий інтелектуальний зміст роботи, бідна за соціальним змістом реміснича праця самі по собі ще не можуть бути шляхом повно¬цінного виховання.

Педагог не уявляв трудового виховання поза залученням вихованців до активної продуктивної праці поза умовами ви¬робництва. Він був переконаний у тому, що "праця, яка не має на увазі створення цінностей, не є позитивним елементом вихован¬ня".

А.С. Макаренко вважав, що в соціалістичному суспільстві праця є не тільки економічною, а й моральною категорією.

Обов'язковою умовою докорінного поліпшення роботи з ви¬ховання безпритульних дітей педагог передбачав "вжити всіх заходів, щоб дитячі будинки перестали бути споживацькими за¬кладами, а стали закладами трудового радянського соціалістичного виховання, щоб на них не треба було викидати десятки мільйонів карбованців зовсім непродуктивне".

Основоположним принципом педагогічної системи А.С. Макаренка є принцип виховання в колективі. Колектив розглядав¬ся ним як універсальний метод комуністичного виховання, що є загальним і єдиним, а водночас дає можливість кожній окремій особистості розвивати свої здібності, зберігати свою індивіду¬альність, іти вперед лініями своїх нахилів. Макаренко розробив і апробував методику колективістського виховання, технологію її втілення.

Думки А.С. Макаренка про головні напрями організації ко¬лективу містять у собі різноманітні аспекти діяльності та бага¬тосторонній вплив на особистість вихованця. Дослідник твор¬чості А.С. Макаренка М.П. Ніжинський виділяє їх за такими напрямками:

— уповноважені колективу повинні добиватися всебічного підвищення його політичного і культурного рівня, регулювати товариські взаємини, привчати дітей розв'язувати конфлікти без сварок і бійок, рішуче боротися з найменшими спробами насиль¬ства старших або більш сильних над молодшими і слабшими;

— кожен член колективу щоденно повинен виявляти себе в праці, а тому особливим завданням активу є виховання у кож¬ного поваги до праці, до відпочинку і занять інших. Це вихован¬ня передбачає не тільки засвоєння правильних уявлень, а й ви¬роблення правильних звичок. Зазначених вимог обов'язково треба додержуватися і в процесі шкільних занять;

— дисципліна завжди виступає як форма суспільного добро¬буту людей. Такою вона може бути тільки в тому випадку, якщо будується за системою активізації особистості в найрізноманітні¬ших галузях трудового і громадського життя. Отже, дисципліно¬ваність — результат виховного процесу в цілому, результат на¬самперед зусиль самого колективу дітей, що виявляються в усіх сферах його життя. Але для того щоб дисципліна сприймалася як явище моральне і політичне, у кожному колективі дітей слід роз'яснювати її необхідність, забезпечувати додержання доціль¬ного, точного режиму. Покарання, спрямовані на зміцнення дисципліни, повинні, головним чином, впливати на колектив І мати форму морального осуду;