МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ФОНЕТИКИ І ГРАФІКИ

У результаті спостережень учні приходять до висновку, щоб вимова звуків кожної пари відрізняється саме участю голосу. Вчитель допомагає дітям зробити висновок: дзвінкі приголосні – це ті, які творяться за допомогою голосу і шуму, а глухі — тільки за допомогою шуму.

Учні шляхом спостережень за участю голосу і шуму під час вимовляння знайомляться також із дзвінкими, які не мають глухих пар (сонорними), та з непарним глухим [ф]:

[в], [м], [й], [н], [л], [р], [к'], [л'], [р'], [ф].

Проводячи спостереження, слід брати до уваги не ли¬ше тверді дзвінкі й глухі приголосні, а й м'які.

Робота над темою «Дзвінкі й глухі приголосні» тісно пов'язана з удосконаленням орфоепічних умінь, оскільки ще досить часто в українському мовленні учнів.

Із способом поділу слова на склади діти знайомляться в період на¬вчання грамоти. Під час опрацю¬вання фонетичного матеріалу удосконалюється навичка ді¬лити слова на склади залежно від кількості голосних у сло¬ві. Вона є однією з основних у початкових класах і має зна¬чення як для письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади, диктують по складах слово під час запису), так і для читання.

Робота над складом слова тісно пов'язана з визначен¬ням наголосу в слові (наголошеного складу), що є досить складним для учнів, оскільки вимагає певних аналітич¬них умінь. Спостерігаючи за вимовою ненаголошених і наголошених складів, учні приходять до висновку, що наголошений склад — це склад, який вимовляється дов¬ше і сильніше, ніж ненаголошений.

На наступних етапах нав¬чання доцільними будуть визначення наголосу в сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах.

Робота над формуванням умінь визначати наголошений і ненаголошений склад має надзвичайно велике значення. Від якості зазначених умінь буде залежати успішність учнів в оволодінні правописними навичками позначення на пись¬мі ненаголошених [е], [й].

Зіставлення слів, однакових за написанням, але різ¬них за місцем наголосу, робота над значенням таких слів підводять дітей до розуміння ролі наголосу в слові.

Навичка правильно визначати наголос в слові має зна¬чення не лише для формування вимови, а й для формуван¬ня правописних умінь, зокрема умінь позначати на пись¬мі ненаголошені [е], [й].

Звуковий і звукобуквений аналі¬зи є найбільш ефективними прийо¬мами навчання грамотного письма. Ці прийоми сприяють усвідомлен¬ню послідовності звуків у слові, встановленню правиль¬них співвідношень між звуками і буквами.

Слід чітко розрізняти ці два прийоми. Звуковий аналіз проводиться лише на рівні звуків.

Звукобуквений аналіз проводиться словами, сприйнятими на слух, а потім вимовленими учнями само¬стійно.

Якщо під час звукового аналізу учні займаються вста¬новленням складової і звукової будови слова, то під час звукобуквеного аналізу діти повинні, крім цього, називати звуки і букви, якими вони позначаються.Звуковий і звукобуквений аналізи можуть проводитись як усно, так і письмово. Можна проводити як повний ана¬ліз слова, так і частковий.

Звукобуквений аналіз слова має дещо інші завдання. Основне з них — вироблення умінь правильно (без пропус¬ків) позначати звуки у сприйнятих на слух словах, узви¬чаєними у даній мові буквеними знаками.

Під час звукобуквеного аналізу слід іти від звука до букви, а не навпаки, як це іноді трапляється в практиці, Адже звук є первинним, буква — вторинна і вживається залежно від звука. Послідовність проведення звукобук¬веного аналізу слова така: