Місце сім’ї у навчально-виховному процесі
Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько І мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звер¬таючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен мо¬мент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводите¬ся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої дум¬ки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помі¬чаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пия¬чите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».
У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Мака¬ренко наводить приклади таких видів негативного автори¬тету батьків: «авторитет придушення», який базується
на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у ді¬тей брехливості, жорстокості, агресивності; «авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відста¬ні від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «ав¬торитет чванства», коли батьки вихваляються своєю ви¬нятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опо¬нентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кож¬не мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «автори¬тет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьо¬му поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.
Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум¬лінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб¬лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас ви¬являючи до них належну вимогливість.
Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере¬кладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно¬го поєднання виховного впливу першовихователів — бать¬ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни¬ків — дідусів і бабусь.
Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо¬ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно¬го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову¬ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне¬важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо¬діватися від них іншої поведінки в майбутньому.
Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив¬ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по¬гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є не¬повна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 ро¬ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу¬чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов¬ній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді¬ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе¬ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни¬ми людьми.
Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обсте¬ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма¬ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не¬задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та¬ких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по¬стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.
Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував до¬ходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає пра¬во на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, ста¬новила 31%, у тому числі серед неповних сімей — 44, сімей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед од¬нокласників меншовартісними, бо вирізняються із загаль¬ної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскур¬сію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти бать¬ків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість пе¬реноситься на однокласників, педагогів.Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, пе-дагогічно пасивні та антипедагогічні.