Індивідуальні особливості молодших школярів та застосування їх в навчально-виховному процесі

У навчальних закладах замість істинного об’єднання всіх педагогів у справі розвитку особистості учня, культивується ізоляція навчальних предметів, навчання розділене жорсткими рамками і конкретними задачами кожного навчального часу.

Традиційний навчальний процес у школі в силу своєї поурочної роздрібненості недостатньо сприяє активізації мислительної діяльності учнів, хоча ядром особистості є розвинене мислення. Крім того, надмірна кількість

22

стандартних тренувальних задач замість комплексних, творчих , враховуючи індивідуальні особливості молодших школярів, спрощує мислительні потенції, різко обмежує стимулююче розвиток середовище, знижує кількість інформації, яка використовується, зменшується різноманітність задач і цим збіднює можливості прояву самостійних творчих запитів учнів.

Існуючі програми, підручники і методичні посібники побудовані за принципом розвитку науки, яка відображається в кожному навчальному предметі, а не за принципом розвитку учнів, які вивчають систему предметів. Тому різко ускладнене використання учнями знань і способів вивчення одного предмета для більш глибокого розуміння іншого, для формування наукової картини світу. Це прямо стосується розриву між теоретичними положеннями загальних навчальних предметів, які вивчають школярі і практичними навчально-трудовими навичками.

Посібники і програми недостатньо націлюють педагогів на управління становленням в учнів таких психічних новоутворень, як розширення і збагачення навчально-пізнавальної мотивації, потреб і здібностей саморозвитку, самоконтролю дій, а також формування творчих мислительних операцій і прийомів, вольових звичок і навичок адекватного ставлення до навколишнього , що визначають, поряд із набутими знаннями, вміннями, розвинену особистість. Психічний розвиток учнів не аналізується. Корекції навчального процесу, який забезпечує підвищення рівня всіх елементів новоутворень, що відображають творчий і соціальний розвиток учнів, немає.

Узагальнення результатів досліджень переконує, що провідними методологічними факторами побудови нової технології розвиваючого навчання є:1. Забезпечення кожному учневі статусу суб’єкта самостійної навчальної діяльності та спілкування. Ця діяльність будується на додаток до існуючого класноурочного навчання. Вона розгортається як процес постійного вирішення учнями послідовного ускладнених систем пошуково творчих

23

завдань (із всебічною педагогічною допомогою). Такі завдання мають бути комплексними, міжпредметними. В такому разі школяр узагальнює не тільки знання, а й методи використання різноманітних знань, постійно розширює ці методи. Все це сприяє розвитку пошуково-творчого потенціалу учня та формування його здібностей до самовираження.

2. Відображення в логіці навчального процесу різноманітних методів педагогічної, гуманістичної взаємодії, співробітництва і спілкування педагогів та учнів. Ця взаємодія і спілкування повинні будуватися з урахуванням наукових положень про розвиток психіки, становлення особистості учня, його індивідуальних особливостей в навчанні.

3. Побудова в навчальному закладі цілісного педагогічного колективу, який забезпечує найкращі умови для формування розвинної, творчо працездатної особистості кожного учня.

Усе це можливо будувати на основі зростання професійної кваліфікації вчителів, підвищення діалогової культури та культури спілкування, ставлення до кожного школяра як зростаючої особистості, враховуючи його індивідуальні особливості.

24

Висновки.

Розвиток сучасної освіти позначений переходом від суб’єкт-об’єктної до суб’єкт-суб’єктної системи навчання і виховання. Цей шлях складний, тривалий, сповнений перешкод. Гальмує процес переходу на новий етап перенасиченість освіти елементами старої системи.