Антропологічний аспект як сучасний підхід у формуванні професійно – педагогічної готовності в системі самовиховання майбутнього вчителя

А як стати педагогом – фахівцем в умовах розвитку сучасного суспільства? Одні твердять, що для цього потрібен великий досвід. Інші вважають, що потрібно мати талант. Все це так, але з цих міркувань виходить, що п’ять років навчання студент мусить або ж чекати, коли по справжньому візьметься за педагогічну діяльність, або ж сподіватися на те, що здібності якось виручать. То що ж, лише чекати та сподіватися? Ні, ми не згодні з тим, що саме досвід принесе успіх. Це не завжди зумовлює ре­зультат. Молодий педагог нерідко виявляє високий рі­вень професіоналізму, про що свідчать конкурси "Вчи­тель року". І не лише в таланті тут справа. Педагогічний талант може і не виявитися, якщо вчитель не усвідом­лює, задля чого він працює, куди спрямовані його зусил­ля, тобто не розуміє суті і технології педагогічної діяль­ності.

Не чекати закінчення ВНЗ, а саме в студентські роки набувати професіоналізму. Потрібна щоденна і наполег­лива праця над розвитком своїх здібностей до педагогічної діяльності, формуванням професійної позиції, вихову­ванням уміння спілкуватися з людьми, у процесі органіч­ної взаємодії розв'язувати завдання навчання та вихо­вання.

Тривалий час вважалося, що виховання особистості майбутнього вчителя в процесі його професійного на­вчання забезпечується засвоєнням системи педагогічних знань. І чим більшою була інформаційна насиченість тако­го навчання, тим кращою здавалася підготовка вчителя. Але практика засвідчила хибність такого підходу. Реаль­не шкільне життя ставить у такі ситуації, коли самих теоретичних знань замало, потрібні практичні вміння й навички. Крім того, молодий учитель починає усвідом­лювати, що саме він, його особистість, є своєрідним "інструментом" організації взаємодії з учнями. Так ви­никає не передбачена попереднім досвідом навчання проблема вивчення і вдосконалення власної психотехні­ки, мовлення, невербальної поведінки.

Виховання і самовиховання – дві сторони формування особистості. Навчити професії вчителя неможливо, але навчитися їй можна. Стане вчитель майстром чи ні, залежить не лише від системи навчання, а насамперед від зусиль тих, хто вчиться. Потрібно усвідомити орієнтири самовдоско­налення та шляхи його здійснення. А коли ще як не на студентській лаві актуалізувати розвиток професійно значущих здібностей, умінь, особливостей педагогічного мислення? Так виникла ідея професійного навчання майбутнього вчителя, зорієнтованого на його особистісний розвиток. [ 11]Сказане дозволяє зробити висновок про необхідність створення цілісної теорії навчального змісту як суттєвого засобу вдосконалення навчально – виховного процесу. Добрим початком і позитивним прикладом у цій винятково важливій і перспективній справі стали розробки вчених – науковців, педагогів – практиків нових, переробки, вдосконалення вже існуючих педагогічних технологій, а саме: „Технологічний підхід в освіті”; „Особистісно орієнтована освіта і технології”; „ Вальдорфська педагогіка”; „ Технологія саморозвитку (М. Монтессорі); „Технологія організації групової навчальної діяльності школярів”; „Технології розливального навчання”; „Технології формування творчої особистості”; „Технологія навчання, як дослідження”; „Проектна технологія”; „Нові інформаційні технології навчання”; „Технологія колективного творчого виховання (за І.П. Івановим)”; „Педагогічна технологія „Створення ситуації успіху (за А.С. Белкіним)”; „Сугестивна технологія”; „Аналіз образу – персонажа епічного твору”; „Індивідуальність вчителя і освітні технології” та інші. Оскільки пропоновані праці є одним із перших спроб, вони не претендують на всеосяжне й остаточне трактування основних теоретичних понять і практичних рекомендацій.[10: 5]

В умовах оновлення освіти, активних пошуків педагогами шляхів та засобів підвищення ефективності підготовки професійних педагогічних кадрів особлива роль належить формуванню професійно – педагогічної готовності майбутнього вчителя в системі самовиховання.

Категорія „самовиховання” в філософській, педагогічній та психологічній літературі трактується досить різнопланово. Самовиховання – формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети. Самовиховання – це відносно запізнене придбання онтогенезу, яке пов’язане з певним рівнем самосвідомості, критичного мислення, здібності та готовності до самовизначення, самовираження, саморозкриття, самовдосконалювання [13: 679] Самовиховання – свідома діяльність, яка спрямована на більш повну реалізацію себе як особистості [12: 580]

Таким чином, самовиховання це цілеспрямо­ваний процес, він є продовженням професійного вихо­вання, коли майбутній учитель з об'єкта виховного впли­ву ("Я — студент, хай мене вчать") перетворюється на суб'єкт організації власної життєдіяльності ("Я — май­бутній спеціаліст, готую себе до цього"): самостійно оби­рає мету самовдосконалення, постійно аналізує здобут­ки професійного зростання, займається самоосвітою.

Базуючись на активізації механізмів саморегуляції, самовиховання припускає наявність усвідомлених цілей, ідеалів, сенсу існування особистостей. На нашу думку необхідні складові самовиховання – це самоаналіз особистісного розвитку, самозвіт, самоконтроль, який являє собою усвідомлення та оцінку суб’єктом особистісних дій, психічних процесів і станів.