Види навчання

У різні епохи формувалися свої погляди на завдання і характер навчання, що визначали навчальний процес, спе¬цифічний для кожного суспільства, конкретних умов йо¬го життя, тенденції у теорії та практиці навчання. Так, у середні віки склався догматичний вид навчання. Суть нав¬чання вбачали у механічному заучуванні учнями догматів Святого Письма. Від учнів вимагали лише відтворення навчального матеріалу, нікого не цікавило, чи розуміють вони те, що заучують. Така система не сприяла їх розумо¬вому розвиткові, не пробуджувала Інтересу до знань.

Розвиток виробництва і суспільний прогрес зумовили появу пояснювального навчання, яке передбачає спершу усвідомлення, розуміння матеріалу, а відтак вивчення йо¬го. Таке навчання розвиває не лише пам'ять, а й спосте¬режливість, мислення.

Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання учнями навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять, законів, теорій. Ме¬та практичних вправ — поглиблення знань, формування, закріплення знань, умінь і навичок, застосування їх у но¬вих ситуаціях. Вони передбачають і самоконтроль ефек¬тивності засвоєння знань, умінь і навичок, повторення вивченого. Цей вид навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь І навичок. Він забезпечує всебічне та міцне засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності. Найефективніший цей вид навчання у тому разі, коли зміст навчального матеріа¬лу має переважно інформативний характер, є описом спо¬собів практичних дій і надто складний для того, щоб уч¬ні здійснювали самостійний пошук знань, є принципово новим, через що в учнів відсутні опорні знання для вирі¬шення проблемних ситуацій.

Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує: швидке засвоєння навчальної інформації, формування знань, умінь і навичок, що унеможливлює прогалини в знаннях, особливо у слабковстигаючих учнів; колектив¬ний характер засвоєння знань дає змогу виявити типові помилки й орієнтувати школярів на їх усунення. Однак воно не передбачає самостійного пошуку учнями у процесі оволодіння знаннями, не сприяє підготовці людей із твор¬чим мисленням, здатних самостійно вирішувати творчі пізнавальні завдання. Тому в школі поряд з пояснюваль¬ним використовують проблемне і програмоване навчання.

Проблемне навчання передбачає послідовні й ціле¬спрямовані пізнавальні завдання, які учні розв'язують під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання. Використання теоретичних та експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним. Все за¬лежить від того, наскільки вчителеві вдається надати цим завданням проблемного характеру і поєднувати проблем¬ний підхід з іншими методичними підходами. Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує розду¬мів над проблемою, викликає в учнів пізнавальний інте¬рес, спирається на попередній досвід і знання за принци¬пом апперцепції.

У дидактиці проблеми класифікують за галуззю і міс¬цем виникнення, за роллю в пізнавальному процесі, за способом їх вирішення.

За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі нав¬чальні проблеми:

1) предметна — виникає в межах одного предмета і розв'язується засобами і методами цього предмета;

2) міжпредметні — виникають у навчальному процесі в результаті міжпредметних зв'язків і зв'язку навчання з життям; вирішуються методами різних предметів;

3) урочні — умовно їх можна назвати навчальними, ви¬никають безпосередньо під час уроку; вирішуються колек¬тивно або індивідуально під керівництвом учителя;

4) позаурочні — виникають у процесі виконання до¬машніх завдань, у позакласній роботі, в життєвому досвіді учнів; вирішуються переважно індивідуально, в окремих випадках — у класі, в колективі.

Залежно від ролі в навчальному процесі проблеми по¬діляють на:

1) основні — на початку уроку вчитель ставить основну проблему уроку (тему), яка активізує пізнавальну діяль¬ність учнів щодо всього матеріалу уроку. Нерідко це єдина проблема, розв'язання якої забезпечує успішне вивчення всієї теми;

2) допоміжні — основна проблема інколи непосильна для самостійного розв'язання, тому вчитель ділить мате¬ріал на частини і ставить допоміжні проблеми. Це дає змо¬гу не лише поетапно вирішувати проблему, а й формує са¬мостійність.