Українська освітньо-виховна система в світлі ідей Г.Ващенка

2. Вершина наукової педагогічної діяльності Г.Г.Ващенка

Дивовижною, як і у більшості тала¬новитих національних педагогів, чий талант розквітнув напередодні виник¬нення й утвердження Української На¬родної Республіки, є доля одного з творців української виховно-освітньої системи професора Григорія Григорови¬ча Ващенка (1878—1967). Вітчизняні історики педагогіки у своєму розпоряд¬женні практично не мають достовірних джерел про життя, теоретичну і прак¬тичну діяльність колись популярного в Україні педагога, який повертається на Батьківщину завдяки першим публікаціям віце-президента координаційного осеред¬ку українських громадських центральних установ у Європі Оме¬ляна Коваля (Брюссель) та німецького дослідника творчої спад¬щини А.С. Макаренка і його сучасників Гьотца Хіллінга (Марбург), адже саме в еміграції провів значну частину свого життя Г.Г. Ващенко.

Виходячи з цих умов і доводиться будувати розвідку про життя, теоретичну і педагогічну діяльність професора Г.Г. Ва¬щенка за зарубіжними авторами.

Народився Григорій Ващенко 23 квітня 1878 р. в селі Богданівка на Полтавщині. Батько його походив з козацько-дворян¬ської родини, а мати була колишнього селянкою-кріпачкою. Це стало причиною родинних драм, що й зумовило розлуку з бать¬ками і змусило молодого Григорія самостійно заробляти собі на прожиток, а водночас і вчитися.

Вже з десяти років Григорія Ващенка було віддано до Во¬линської духовної семінарії, а по її закінченні — до Полтавської

духовної семінарії, котру закінчив 1898 р. В тій семінарії пану¬вав дух національної свідомості, а найближчими друзями Григо¬рія були Симон Петлюра, Олександр Щапотієв та ін., у майбут¬ньому визначні українські діячі.

У 1899—1903 рр. він навчався в Московській богословській академії, по закінченню якої відмовився стати священиком, при-;'святивши своє життя педагогічній діяльності.

Г. Ващенко вчителював у Полтавській єпархіальній жіночій школі, потім викладав у духовній школі в Кутаїсі (Грузія), та 1911 р. повернувся в Україну і навчав дітей у середніх школах Тульчина та Ромнів.Людина непересічна, різнобічних талантів, він залишив ваго¬мий слід і в художній прозі, поезії та драматургії: оповідання "Німий" (1900 р.), поема "Сіндорта" (1902 р.), поетична збірка "Пісня в кайданах" (1907 р.), п'єса "Сліпий" (1909 р.), збірка художніх творів "До ґрунту" (1911 р.) та ін., що в той час викли¬кали схвальний відгук критики і громадськості.

З поваленням самодержавства в 1917 р. Григорій Ващенко поринає в національно-громадську роботу і, зокрема, у творення рідного шкільництва. У той час з ініціативи товариства "Шкільна освіта", — зазначає Омелян Коваль, — майже по всіх містах України виникають спеціальні учительські курси, і в організу¬ванні тих курсів Г. Ващенко не шкодує сил і знань. Прилуки, Ромни, Хорол — терен його діяльності.

Повернувшись до Полтави, він працює викладачем учитель¬ського інституту і водночас директором учительської семінарії, яка тоді працювала на так званій Шведській Горі.

У 1918 р. в Полтаві створено Український університет, у яко¬му Г. Ващенко стає доцентом-викладачем. 1918—1920 рр. — це роки мужньої боротьби Григорія Григоровича за українську національну культуру й українську школу. За це Г. Ващенка арештувала денікінська влада у 1919 р., і тільки завдяки впли¬вовим особам йому вдалося уникнути смерті. З приходом чер¬воних і з ліквідацією семінарії на Шведській Горі Г. Ващенко перейшов працювати в містечко Білики, де йому вдалося поста¬вити на високому рівні навчання в національному дусі. Однак уже в 1923 р. йому довелося покинути школу в Біликах: до його виховної діяльності почали приглядатися партіино-комсо-мольські органи, і справа опинилася в суді. Користуючись із відстрочення суду, Г. Ващенко втік до Полтави і врятував своє життя, 1927 р. Г.Г. Ващенко стає професором і керівником (завіду¬вачем) кафедри педагогіки Полтавського педагогічного інститу¬ту. В цей період він пише першу фундаментальну працю, яка багато років не втрачає своєї актуальності, — "Загальні методи навчання". Через чотири роки, в 1933-му голодоморному році, цей твір кваліфіковано як прояв українського буржуазного націо¬налізму, "визнано шкідливим, заборонено і вилучено з ужитку".

Після двох з половиною років безробіття професор Г. Ващен¬ко був змушений залишити Україну й переїхати до Сталінграда, де з вересня 1936 р. одержав роботу в Сталінградському педаго¬гічному інституті. До Полтави він повернувся у 1940 р. і відно¬вив працю керівника аспірантської групи, а також очолив ка¬федру педагогіки.